Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Це ж увечері, - нагадав Чон До, - тут усі говорили про сексуальних мандрівниць, усі були за них. Вони тебе чимось напружують?

- Я просто думаю собі, що це їм стукнуло - отак узяти й попливти навколо світу?

- А ти б хіба не зробив так, коли б міг?

- По-моєму, так не можна. Хто їх виручить - тут ці хвилі, крижини, і човник такий маленький? Хтось мав їх зупинити. Хтось мав цей дур їм із голови вибити.

Хлопцеві, схоже, нечасто випадало серйозно над чимось замислюватися, він сам дивувався, що в нього в голові робиться.

Чон До вирішив спробувати його переконати.

- Вони вже на півдорозі, - зауважив він. - До того ж вони, мабуть, нехилі спортсменки. Вони для цього тренувалися, може, вони це дуже люблять. І коли ти кажеш «човен», то не треба уявляти таке старе корито, як оце в нас. Вони ж американки, у них і човен із технікою всілякою, зручностями, електронікою - що ж ти їх уявляєш, як дружин партійних шишок на веслах у якійсь розвалюсі?!

Другий помічник не дуже це слухав.

- А що, як правда весь світ обпливеш - і як після того повернутися у свою гуртягу й стояти в черзі до сортиру, коли пам’ятаєш Америку? Може, в іншій країні пшонка смачніша й матюкальників не так багато. Раптом виявиш, що це якраз у тебе вода з крана не так гарно пахне, - і що тоді робити?

Чон До не відповів.

Уставав місяць. Угорі виднівся літак, що вилетів із Японії, - він повільно робив великий гак, обминаючи повітряний простір Північної Кореї.

Через якийсь час другий помічник задумливо мовив:

- Мабуть, акули до них доберуться…

Щиглем викинув недопалок.

- То нащо оце все, антени оці крутити всілякі? Що там?

Чон До не знав, що сказати.

- Голос.

- Це в океані? А який, що він каже?

- Якісь американці, росіянин там із ними по-англійськи говорить. Був і японець. Говорили про всякі маневри, стикування.

- Без образ, але це схоже на ті балачки про змови, які я у своєму будинку від старих вдів чую.

Коли другий помічник сказав це вголос, воно прозвучало якось параноїдально. Але, правду кажучи, Чон До не був такий уже далекий від ідеї про змову. Що якісь люди між собою заодно, що все робиться для чогось, що є якийсь план, і намір, і мета в тому, що люди роблять, - йому треба було в це вірити. Нормальні люди, розумів він, потреби так думати не мають. Та, що веслує вдень, бачить той обрій, з-за якого випливла, а якщо озирнеться - той, до якого прямує. А та, що веслує вночі, має тільки сплеск із кожним помахом і віру, що всі ці сплески разом приведуть додому.

Чон До поглянув на годинник:

- Ось-ось подаватиме сигнал нічна. Чи хочеш денну?

Другий помічник раптом обурився:

- Що це за питання таке? Яка мені різниця - котра? Я з них жодної не хочу. У мене жінка найкрасивіша в усьому будинку. Коли я дивлюся їй в очі, я точно знаю її думки. Знаю, що вона скаже, ще до того, як вона розкриє рота. Ось це і є кохання, спитай будь-кого з людей старого гарту.

Другий помічник закурив іще одну цигарку, а потім викинув її в море.

- Ну, припустімо, сидять там на дні росіяни з американцями. А чого ти думаєш, що вони щось погане замислили?

Чон До думав про всі популярні визначення кохання: що це - як дві голі руки, які тримають жарину, оберігаючи вогонь; що це перлина, яка не потьмяніє навіть у шлунку, коли ковтнути її з молюском; що це ведмідь, який годує тебе медом просто з кігтів. Чон До уявив тих дівчат: вони передають одна одній працю й самоту разом із веслами.

Чон До показав на воду:

- Там сидять американці й росіяни, і я знаю: вони щось замислили. Ти коли-небудь чув, щоб хтось запускав підводний човен заради, бляха, миру і братерства?

Другий помічник відкинувся спиною на лебідку, подивився на широке небо вгорі:

- Ні, мабуть, не чув.

Із рубки вийшов капітан і сказав другому помічникові, щоб не забув винести відра з гальюна. Чон До запропонував капітанові закурити, але, коли хлопець пішов униз, той відмовився.

- Не забивай ото йому голову всяким, - кинув він і повагом пішов темними східцями в бік високого носа «Чунми».

Повз них сунуло щось велике, вантажне, з палубою, всуціль заставленою новими автомобілями. І поки судно пропливало повз «Чунму», прямуючи, імовірно, з Південної Кореї до Каліфорнії, місячне проміння швидкими зблисками вигравало на тисячі свіжих лобових стекол.

Минуло, мабуть, дві ночі, і трюми «Чунми» були повні - судно взяло курс додому, на захід. Чон До саме курив із капітаном і стерновим, коли побачили червоний миготливий спалах у рубці. Віяв попутний північний вітер, то на палубі було тихо, аж здавалося, ніби судно стоїть. Вогник знову замигав.

- Приймете? - спитав стерновий капітана.

Капітан витяг із рота цигарку й подивився.

- Що там?

- Що там? - спитав і стерновий.

- Так, що там таке? Правда, для нас у кожному разі справи лайно.

Урешті капітан підвівся й поправив куртку. Російська відсидка вилікувала його від пияцтва, але він пішов у рубку, немовби передчуваючи неуникненну чарку, а не радіограму від морського міністра з Чхонджина.

- Дай їм волю… - кивнув стерновий у бік рубки, де вже згасло червоне: вони зрозуміли, що капітан прийняв сигнал. Не сказати, що в нього був вибір. «Чунма» весь час була на зв’язку, бо її колишні господарі-росіяни поставили на судні радіо від підводного човна - його довга антена була призначена для передавання з-під води, і воно живилося від двадцятивольтної свинцево-кислотної батареї.

Чон До стежив за силуетом у рубці й намагався уявити, що капітан каже по радіо, за тим, як він відсуває на потилицю шолом і тре очі. Чон До у своїй каютці працював лише на прийом. Ніколи в житті він не передавав сигналів. На суходолі він таємно майстрував передавач і що ближчий був до завершення роботи, то більше хвилювався, що ж він ним передаватиме.

Коли капітан повернувся, то всівся біля отвору в поруччі для лебідки з вантажем, звісив ноги з борту. Він зняв свій шолом - засмальцьований предмет, який