Читати книгу - "140 децибелів тиші"

Даючи перші настанови Сергієві, Санька-Глухар особливо наполягав на тому, щоб хлопець не смів разом з іншими нюхати клей.

— Знаю, що вони роблять коли мене нема, — сказав він хлопцеві з гіркотою. — Я проти, щоб вони нюхали клей, різали маківки і припалювали ацетоном. Але від цього вони пруться. У них від того крила ростуть. Ну і як тут заборониш, якщо в них і так щастя мало? Ну так, потім це все боком вилізе, але тепер — хай кайфують. Хоч мені на них не начхати. Всім начхати, а мені — ні. Зі мною їм добре. Я їм хоч так допомагаю.

Глухар говорив з таким пафосом, високо задерши підборіддя, наче й справді вірив у свою місію спасителя нещасних дітей. А може, просто виправдовувався перед Сергієм. Але хлопець не відчував жалю до злодія. Він прекрасно розумів, що той дбає не про щастя і радість дітей, а про те, як наповнити за їхній рахунок свої кишені. Інакше не забирав би в них щовечора все до копійки і не утримував у брудному підвалі, де вони й без клею з ацетоном могли підхопити якусь болячку і захворіти. Зрештою, Глухарю навіть вигідно було, щоб діти мали хворобливий вигляд. Тоді люди їх ще більше жаліють і грошей дають більше. А ще Сергій був переконаний, що ті люди не набагато кращі за бандита Санька-Глухаря, адже ніхто з них не зупиняє дітей, не запитує, де їхні батьки, звідки вони, чому самі ходять по вагонах і просять милостиню. Лише похапцем всунуть у простягнуту руку гривню чи дві і відводять погляд. Ніби відкуповуються грошима, щоб ті каліки швидше пройшли і не псували своїм видом гармонію навколишнього світу. Ну, хіба ще подумки попросять Бога, щоб така біда оминула їх та їхні родини. А через дві хвилини вже й забувають про нещасних...

Але, звичайно ж, нічого з цього Сергій Глухарю не казав. Він просто дивився на нього і вдавав, ніби уважно слухав.

— Ти не такий, як вони, — продовжував тим часом Санька. — Тебе чекає велике майбутнє. Коли я починав, мені ніхто не помагав. А я допоможу тобі. Колись я передам тобі свою справу. Хочеш?

Сергій ствердно кивнув, а сам подумав: «Та кому потрібна твоя справа — брудний підвал і два десятки калік? От зароблю біля тебе тисячу гривень і втечу». Та вже за мить Сергій спіймав себе на думці, що й сам нічим не кращий від свого наставника, адже заробити ту тисячу він збирався нечесним шляхом. Проте інакшого способу вибратися зі Львова і знайти Яринку Сергій поки що не бачив.

Розділ 11

Життя вокзальне

Щоранку в час пік Сергій разом з помічниками Глухаря виходив «на діло». Спостерігав, як вони знаходять у натовпі свою майбутню жертву, як відсікають її від інших людей, затуляючи своїми тілами, відволікають, а відтак щипач непомітно розрізав лезом сумочку і витягає звідти гаманець. Потім були практичні заняття на кмітливість, спостережливість і спритність. А коли ввечері в підвал поверталися інші діти, Сергій тренувався на них. Підходив до когось і намагався спочатку щось непомітно покласти їм у кишеню, а через деякий час так само непомітно вийняти. Найважче було обманути глухих дітей. Вони здатні були відчувати найменші коливання повітря і «слухати» шкірою. За відсутності слуху в них дуже загострюються інші відчуття.

Через два тижні практики Сергію довірили самостійно когось «пощипати». Це було біля залізничних кас у приміщенні центрального вокзалу, де Санька-Глухар колись уперше продемонстрував йому своє вміння. Курортний сезон був у розпалі, у чергах товклися сотні бажаючих придбати жаданий квиток на поїзд. Вимотані багатогодинним очікуванням, люди про щось сперечалися, а на хлопчака, що прилаштувався біля огрядної жіночки у білому сарафані з великою валізою і сумочкою на плечі, ніхто не звертав уваги. Сергіеве серце калатало й рвалося назовні від хвилювання. Він не сумнівався у своїй спритності, але боявся, що його видадуть очі. Йому було невимовно соромно. Він увесь час відводив погляд кудись убік, щоб часом не зустрітися очима з жінкою, яку збирався обікрасти. Коли гаманець опинився в його руці, він важко, мов на ватних ногах, відійшов убік і передав здобич напарнику. Той миттю зник у натовпі. Другий напарник підхопив Сергія під руку і допоміг вийти на свіже повітря.

— Усе, розслабся, — жестами показав він, — ти наш. Молоток!

Сергій обхопив голову руками, намагаючись заспокоїти кров, що бухкала у скронях. Він мав би тішитися, бо щойно заробив свої перші гроші, але в такт з приливами крові голову розривала одна єдина думка: «Я злодій! Я злодій! Я злодій!»

Саме так, він нічим не ліпший від Саньки-Глухаря. Його місце в тюрмі, звідки нещодавно випустили Яринчиного батька. Значить і від нього він теж нічим не ліпший. То яке він тепер має право рятувати від нього Яринку?..

Напарник потягнув майже непритомного Сергія до туалету, нахилив над умивальником і відкрив кран. Сергій сіпнувся, намагаючись вирватися, але міцні руки продовжували тримати його під холодним струменем.

Увечері Санька-Глухар знову пригощав Сергія у своїй улюбленій вареничній — з нагоди вдалого дебюту. Малий уже оклигав від шоку і наминав за обидві щоки. Меню хлопців у підвалі складалося здебільшого з макаронів, каш, хліба і чаю. Інколи перепадало і смачненьке, якщо хтось із пасажирів замість грошей подавав у простягнуту жебрацьку руку печиво, цукерки чи фрукти. Санька-Глухар щовечора забирав тільки гроші, продукти залишав малим. Мовляв, хай зацінять його безмежну доброту...

Ще через кілька тижнів практичних занять Сергій став повноцінним членом банди кишенькових злодіїв. Він навчився безпомилково вирізняти в натовпі «лоха», якого можна «пощипати» і з легкістю обчищав його кишені. Щовечора після здачі виручки Глухар задоволено плескав його по плечі і обіцяв, що частину грошей відкладав на Сергіїв особистий депозитний рахунок у банку. Бо там на гроші ще й відсотки капають. Сергій, звичайно ж, не вірив у ці байки, хоча інші мешканці підвалу довіряли ватажкові беззастережно. Він усіх «годував» історіями про їхні особисті рахунки в банку і про свою батьківську любов. Діти не помічали, що насправді він їх не любить, а просто використовує. Та й не могли цього помітити, адже, на відміну від Сергія, у більшості з них ніколи не було нормальних родин, вони навіть не уявляли, як це — коли тебе люблять.

Крім Сергія, лише один мешканець підвалу не поділяв загального захоплення ватажком