Читати книгу - "Різник із Городоцької"

— Та ну! — професор щиро реготнув, раптом, ніби згадавши про щось важливе, ступив убік, жестом показав на крісла. — Прошу, роздягайтеся, влаштовуйтеся. Зараз принесуть каву.

Шацький першим кинув пальто на спинку крісла. Кошовий почепив своє на вішак. Гості прилаштувалися навпроти столу господаря кабінету, і щойно той взяв дзвінок, аби закликати когось із обслуги, Клим зупинив його:

— Чекайте, пане професоре. Не треба клопоту.

— Та облиште, який там клопіт. Маю пригостити вас чимось, закони гостинності і в нашому невеселому закладі діють.

— Вірю охоче. Дякую. Але ми й без того крадемо ваш час.

— Аби я цього не хотів, ви б його не крали, — тепер Ліщинський вже не посміхався. — Бачу, є якісь моменти, пане Кошовий, котрі не з’ясовані для вас?

— Так. Хоча б оця згадка про мою участь у справі панни Рад омської. Дворічної давнини, до речі.

Рипнуло — це Шацький посунув своє крісло трохи далі, аби краще бачити обох поважних співрозмовників й при цьому не заважати їм власного присутністю. В унісон глянувши на нього, адвокат і професор знову повернулися до перерваної бесіди.

— Ви напевне знаєте, пане Кошовий, що Дана Лилик, яка зізналася в тому вбивстві, мала захисника в суді, — сказав Ліщинський.

— Процес, висвітлювали газети. Я стежив за ним як обиватель і як правник. Далі моя цікавість не сягала.

— Ваше вміння берегти чужі таємниці варте поваги.

— Крім того, панна Лилик цілком мала право на захист.

— Не заперечую. Суть її злочину цілком могла полягати в роздвоєнні особистості. Його підсудна набула, будучи в ближньому колі такої ексцентричної особи, як відома на весь Львів панна Агнеля.

— Набула? — вирвалося в Шацького, котрий при цьому подався вперед.

— Або могла набути, — кивнув професор. — Так чи інакше, подібний хід обрав захисник, звернувшись до мене по консультацію. Було це на початку минулого року, здається, незабаром після Хрещення. Тим часом я читав курс у Сорбонні, мій помічник пан Мазур телеграмою взяв у мене дозвіл провести таке обстеження самотужки. Він тоді лиш третій місяць працював під моїм крилом, тож я вагався. Проте недовго. Мій помічник — талановитий чоловік, маю надію — колись замінить мене. А зустрів його випадково, у Станіславі, чоловікові було тісно в провінції. Тож забрав до себе. Та ви ще познайомитесь із ним, — професор взяв коротку паузу, повів далі: — Отже, цей випадок мене неабияк зацікавив, бо історію публікували не лише львівські газети. Проте й Сорбонну зі зрозумілих причин я отак залишити не міг. Тому відповів, також телеграмою: рекомендую помістити панну Лилик у крайовий заклад для нагляду. Сам зміг залагодити все й взятися до діла лише за п’ять днів.

Почуте вже по самі вуха затягло Шацького. Дантист принишк, завмер, і Клим мимоволі відзначив: ось що мають на увазі автори арабських казок, кажучи про когось: «Він цілковито перетворився на слух». Сам Кошовий теж поволі почав забувати про мету свого візиту.

— І який ваш висновок? — поцікавився він.

— Зовні з панною Лилик усе було гаразд.

— Зовні? Як це?

Ліщинський поблажливо посміхнувся. Так роблять люди, котрі відчувають свою перевагу над не дурнішим від себе співрозмовником.

— Знаєте, певні симптоми можуть проявлятися через незначне й непомітне збоку потовщення кісток черепа, — професор зробив довкола голови жест, ніби малював німб. — Та обмірювання нічого аномального не показало.

— Перепрошую, — нарешті наважився писнути Шацький. — А як ви можете знати, чи череп збільшився? Ви ж, прошу пана, не знали розмірів черепу панни до того часу.

— Ми не лікуємо пацієнтів, як ви знаєте, — зазначив Ліщинський. — Хвора душа, даруйте, не хворий зуб. Наша мета — наглядати й водночас проводити досліди. Доктор Мазур як мій асистент доклав чимало часу та зусиль, аби скласти таку собі Таблицю, яка містить стандартні розміри черепів здорових людей різного віку та статі. Хлопчики, дівчатка, юнаки, юнки, пані та панове. Це допомагає, зокрема, виявити в немовляти ознаки гідроцефала вже в перші дні його життя.

— Що це дає? — запитав Клим.

— Наука базується на дослідах, — відрізав професор. — Практичне застосування є наступним кроком. Та давайте повернемося до панни Лилик. Отже, запальні процеси в мозку впливають на розмір черепної коробки. Але не в її випадку. Зате багато чого прояснилося, коли я запропонував їй розповісти свою історію письмово.

— Почерк? — здогадався Кошовий.

— Саме так. По-перше, вона тиснула пером об папір не так сильно, як зазвичай роблять впевнені в собі дорослі люди. По-друге, починала писати більш-менш спокійно. Але чим далі, тим частіше обривала речення, ставила на кінці кожного один або кілька знаків оклику, нарешті — стала писати важливі для неї слова з великої літери. А окремі фрази — підкреслювати. Тим самим наочно демонструвала: надає їм якогось свого, більшого значення.

— І що це означає?

— Одна з ознак манії власної величі, — пояснив Ліщинський буденним тоном. — Початкова стадія. Проте не досить, аби визнати панну Лилик неосудною та рекомендувати утримання в закладі, подібному до нашого. Та важливо інше: вона згадала у своєму описі про вас, пане Кошовий. Як про вкрай важливу Для неї особу. Кілька запитань, і я дізнався про вашу роль у її викритті. Через те мав намір обов’язково познайомитися з вами.

— Що спонукало?

— Ви розгадали загадку особистості панни Дани, — мовив професор. — Без розуміння цього вам навряд чи би вдалося побачити в ній убивцю. Молода жінка жила двома життями, причому життя панни Агнелі важило для неї більше, ніж власне. Це ще одна причина, через яку Дана Лилик пішла на тяжкий злочин. Двох Агнель в одному місті бути не могло. Ви ж так само пропустили ту дивну історію через себе. Звідси — нервова реакція, коли я згадав про неї.

Ліщинський торкнувся пучкою краю власного ока.

— Причина не та.

— Згоден. Ми говоримо про наслідки. Але, панове, ми справді захопилися й заходимо не туди. Ви ж прийшли до мене не згадувати про події дворічної давнини.

— Саме так, — кивнув Клим. — Та все одно дивує, чому ви, знаючи більше за інших та маючи бажання познайомитись, так довго зволікали.

Професор розвів руками, зобразивши приреченість.

— Повертаємося туди, звідки почали. Знайомство було б цікавим для мене. Та, даруйте, не