Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

місцеве підвищення температури шкіри. На шкірі з’являються вузлики, які поступово перетворюються у бульбашки, що, лопаючись, виділяють рідину, а на їх місці утворюються скориночки. У місцях ураження спостерігається випадання волосся, з’являються ділянки з алопецією. Захворювання протікає гостро, хронічно й латентно. Гострий перебіг спостерігається в осінньо-зимовий період. Хронічний перебіг спостерігають літньої пори. У цей час характерною ознакою хвороби є слабковиражений свербіж. Сприятливими до латентного періоду є несприятливі умови для розмноження кліщів, сонячне опромінення. Кліщі зберігаються в складках шкіри.

Точний діагноз ставлять під час виявлення кліщів у зіскрібках шкіри, які беруть на межі ділянок ураженої та здорової шкіри. У ВРХ хвороба уражає шию, загривок, спину, крижі.

Лікування. Уражені місця очищають, скориночки розм’якшують і видаляють їх, застосовують колоїдну сірку в суспензії або у вигляді дусту з фенотіазином, а також івермектин – підшкірно.

Профілактика. Проводять комплекс заходів проти занесення нашкірної корости. Новоприбулих у господарство тварин карантинують і піддають профілактичному оброблянню. Тварин бажано випасати на ізольованих від поголів’я інших господарств пасовищах. Щорічно всіх тварин обробляють проти корости з профілактичною метою.

Стронгілоїдоз

Етіологія. Хворобу спричиняють нематоди стронгіли, що паразитують переважно в слизовій оболонці тонкої кишки. Хвороба поширена скрізь, особливо серед молодняку. Дорослі тварини переносять захворювання в субклінічній формі.

Збудник виділяє яйця в зовнішнє середовище, де з них вилуплюються личинки, що дають інвазійні форми. Це обумовлює масовану й широку інвазивність навколишнього середовища. Сирість сприяє поширенню інвазії.

Зараження відбувається аліментарним шляхом або в результаті заглиблення личинок через шкіру в кровоносні судини і ними у всі органи й тканини, звідки через 4–6 днів вони вже потрапляють у легені. Під час кашлю личинки зі слизом, що виділяється з бронхів, потрапляють в ротову порожнину, а під час ковтання – у кишечник. Захворювання проявляється переважно в перші місяці життя. Основний фактор передання – гній. Поширенню збудника сприяє вогкість.

Клінічні прояви. У молодняку стронгілоїдоз протікає важко, нерідко спричиняючи падіж. Тварини різко відстають у розвитку. Спочатку під час міграції личинок спостерігається свербіж шкіри, кашель, неспокій, пневмонія, плеврити. У разі локалізації статевозрілого гельмінта у кишечнику виникають симптоми порушення діяльності шлунково-кишкового тракту: зміни перистальтики, пронос або запор, а також підвищення температури тіла, відмова від корму, загальна пригніченість.

Діагноз ставлять на підставі копрологічного дослідження з урахуванням клініко-епізоотологічних даних.

Лікування. Для дегельмінтизації ВРХ застосовують ряд антгельмінтиків, наприклад тіабендазол, – індивідуально або груповим методом, фенбендазол у суміші з кормом – індивідуально або груповим способом.

Профілактика. Заходи передбачають: щоденне прибирання гною, дезінвазію приміщень та предметів догляду за тваринами, дегельмінто-копроскопічне обстеження молодняку в перші 2 місяці після народження, а маточного поголів’я – у другій половині вагітності, профілактичну дегельмінтизацію маточного поголів’я перед постановкою на стійлове утримання – за результатами обстеження.

Телязіоз

Етіологія. Інвазійна хвороба великої рогатої худоби, спричинена нематодами телязіями, що паразитують у протоках слізних залоз, кон’юнктивальному мішку і під третьою повікою.

У циклі розвитку телязій є проміжний хазяїн – муха-корівниця (або польова муха). Зараження відбувається переважно в пасовищний сезон. Мухи, харчуючись слізними виділеннями, заковтують личинок гельмінта. Личинки інвазійної стадії концентруються у голові мухи і під час чергового контакту хоботка комахи з кон’юнктивою остаточного хазяїна потрапляють в око, де досягають статевої зрілості й паразитують протягом 10–11 місяців.

Клінічні прояви. Частіше проявляється переважно в липні–вересні появою у тварини сльозотечі, світлобоязні, кон’юнктивіту, кератиту, помутнінням рогівки та нерідко її виразкою. Захворювання триває 5–8 тижнів і супроводжується втратою зору.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і виявлення у змивах вмісту кон’юнктивальних порожнин зрілих телязій або личинок.

Лікування. Проводять лікувальну дегельмінтизацію. У разі ускладнення телязіозу секундарною інфекцією призначають пеніцилін і сульфаніламідні препарати. Для дегельмінтизації великої рогатої худоби під час телязіозу застосовують розчин йоду, розчин борної кислоти або емульсію іхтіолу або лізолу на риб’ячому жирі, роблячи спринцювання під третю повіку і в кон’юнктивальний мішок з подальшим масажем повік.

Профілактика. Зниження чисельності мух та профілактична дегельмінтизація ВРХ, яку проводять у період стійлового утримання або навесні до початку лету мух, що сприяє запобіганню випадків зараження тварин цієї інвазією.

Трихомоноз

Етіологія. Поширена інвазійна хвороба, що спричиняється найпростішим – трихомонадою. Захворювання характеризується ураженням і функціональними розладами статевих органів. Збудник – одноклітинний організм. За несприятливих умов перетворюються у цисти. В організмі ВРХ виявлені ще два інших види трихомонад, що паразитують у шлунково-кишковому тракті.

Джерело збудника інвазії – хворі тварини й трихомонадоносії. Зараження відбувається під час злучання або штучного запліднення. У поширенні хвороби провідна роль належить бикам-трихомонадоносіям.

Клінічні прояви. У хворих корів і телиць спостерігаються набрякання сороміцьких губ, запалення піхви, утворення на слизовій оболонці піхви вузликів завбільшки з просяне зерно, ендометрит, піометра, аборти (зазвичай на 2–4-му місяці тільності), недоотримання приплоду в матковій групі стада за минулий рік. У биків під час зараження трихомонадами спостерігають запалення препуцію, статевого члена, зниження статевої активності.

Діагноз ставлять на основі даних епізоотології, симптомах хвороби та результатах мікроскопічного й культурального дослідження матеріалу (абортовані плоди, плодові оболонки, змив і виділення зі статевих органів, сперма і секрети придаткових статевих залоз) від підозрюваних у зараженні тварин. Трихомоноз диференціюють від інфекційного фолікулярного вестибуліту, бруцельозу, лістеріозу та лептоспірозу.

Лікування. Лікують корів препаратами місцевого застосування (порожнину матки корів обробляють розчином іхтіолу, флавокридину, фурациліну або етакридину лактату, внутрішньом’язово ін’єктують розчин метронідазолу) і загального (для скорочення порожнини матки підшкірно вводять розчин прозерину, розчин карбахоліну або фурамону тощо). Бикам підшкірно вводять розчин фурамону або розчин прозерину, паралельно місцево обробляють препуцій розчином із суміші нітрофуранових препаратів та суспензією фуразолідону, метронідазолу. Після курсу лікування корів і биків досліджують на наявність трихомонад.

Профілактика. Передбачає ізоляцію та лікування хворих тварин, організацію запліднення корів і телиць спермою від здорових биків.

Фасціольоз

Етіологія. Хвороба ВРХ та інших тварин, а також людини, яку спричиняють трематоди з роду Фасціоли, що паразитують у жовчних шляхах печінки.

Збудник – печінкова та гігантська фасціоли (листоподібної форми, світло-брудно-зеленого кольору). Розвиток збудника від яйця до адолескарію проходить у біотопах (місцях проживання) молюсків малого п’явушника за 2–2,5 місяці. Формування статевозрілих фасціол у печінці інвазійних тварин завершується через 3–4 місяці; паразитування у жовчних ходах триває роками.

Зараження відбувається аліментарним шляхом, переважно влітку на пасовищі, у місцях із великою кількістю дрібних водойм-біотопів малого п’явушника. Фактори передання – вода, трави, що ростуть у водоймах, на вологих і поливних землях, сіно з цих ділянок, забруднене адолескаріями.

Клінічні прояви. Гострий перебіг інвазії спостерігають серед молодняку ВРХ, що проявляється сильною пригніченістю хворих особин, залежуванням, різким збільшенням печінки, хворобливістю, атонією та виснаженням. У дорослих тварин хвороба протікає хронічно, що виражається у зниженні надоїв, пригніченості, блідості слизових оболонок, появі набряків на повіках, в міжщелепному просторі, на грудях, нижній частині живота, збільшенні печінки. Можлива загибель тварин.

Діагноз ставлять на підставі виявлення яєць фасціол у фекаліях (жовто-солом’яного кольору, овальної форми, з кришечкою).

Лікування. Застосовують антгельмінтики гексіхол, ацемідофен. Лікувальну дегельмінтизацію проводять за клінічними показниками будь-якої пори року. У разі ускладнення гельмінтозу інфекцією або іншою патологією до лікування антгельмінтиками можна братися тільки після лікування вторинного захворювання.

Профілактика. Полягає у профілактичній дегельмінтизації двічі на рік (перед постановкою на стійлове утримання і за 3 місяці потому) та регулюванні порядку використання випасів. До масової дегельмінтизації ВРХ беруться тільки після попереднього випробування антигельмінтиків на 15–20 тварин. Не підлягають дегельмінтизації виснажені тварини і самиці за 2 тижні до пологів і після них.

Цистицеркоз (фіноз)

Етіологія. Хвороба виникає внаслідок паразитування у м’язовій тканині тварин личинок ціп’яка. Велика рогата худоба є проміжним хазяїном гельмінта – бичачого ціп’яка. Статевозріла форма ціп’яка паразитує роками у тонкому відділі кишечника людини (його довжина сягає 10 м), виділяючи в зовнішнє середовище членики, що містять понад 100 тис. яєць кожен