Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"

Не обійшлося і без сюрпризів: на одній із фотографій Саша угледіла під деревом якісь мішки із трубами. Вона збільшила зображення на екрані і з’ясувала, що це не труби, а… гармати, замотані в мішковину. Спочатку вона здивувалася: невже дійшло до того, що охороняти маєток сина президента буде артилерія, потім розсміялася – ну, це було б уже занадто! Роздивившись, прийшла до висновку, що тим гарматам – сторіччя півтора-два, не менше, де ж він їх взяв? Тож навмання кинула в пошук у Гугл «старовинні гармати в Криму» і знайшла дуже цікаве повідомлення: нещодавно в Севастополі в Артилерійській бухті поцупили старовинні гармати.

Отаке. Не може бути! В інтернеті також висвітилася стаття з місцевої газети, в якій патріотична громадськість Севастополя переконливо стверджувала, що крадіжка тих гармат – справа рук британців, бо Велика Британія з часів перемоги в Кримській війні виливає саме зі сталі саме таких трофейних російських гармат знамениті «хрести Вікторії». «Очевидно, – стверджувала севастопольська патріотично налаштована громадськість, – у британців закінчилися трофейні гармати, от вони і вкрали наші. А все чому так відбувається? Тому що зробили Севастополь відкритим містом! От коли був Радянський Союз, і місто було закрите для іноземців…» – ну, і далі в тому ж запеклому дусі.

Подібні завивання про СРСР Саші нагадував відомий анекдот про недбалого студента, що для іспиту вивчив відповідь лише на одне запитання – про бліх. Тягне квиток, перше запитання – коти. «Коти – це тварини, вкриті шерстю, – відповідає студент, – в якій водяться блохи…» Друге запитання – собаки. «Собаки – це тварини, що мають довгу шерсть, в якій водяться блохи…» – відповідає так само студент; нарешті, третє запитання у нього – риби. «Риби – це істоти, які не мають шерсті, але якби риби мали б шерсть, то в ній би водилися блохи…» Тобто «патріотично налаштована громадськість», незалежно від місця мешкання і теми, завжди говорила тільки про бліх, що стрибали у них у головах. Але то пусте, так би мовити, рефлексії на задану тему – найцікавішими в статті виявилися не слова, а світлини вкрадених гармат, що як дві краплі води були схожі на ті, що вона випадково сфотографувала під деревом у майбутньому маєтку сина президента. Такий збіг видавався неймовірним, неможливим – виходить, син президента для свого маєтку вкрав історичні гармати з набережної міста-героя?! Але скидалося на те, що це було правдою.

Правдою, що шокувала Сашу. Навіть більше, ніж ті два мільярди. Тому що вкрадені для свого маєтку гармати були не в якомусь там бандерівському, чужому для кожної клітинки тіла й серця Дантиста, Львові, а в рідному за духом і суттю Севастополі, «місті слави російських моряків»! «Яким негідником потрібно бути?!» – завдавалася риторичним запитанням Саша. І приходила до логічного висновку: «Така людина здатна на все!»

Тож рішення і дії, що слідували за цим висновком, стали логічним продовженням її переконань. Вона мусила надати цим фактам розголосу, так вона вирішила. Майданчик у соціальних мережах для цього Саша мала, нехай йшлося просто про свою сторінку, але інших можливостей, виходу на медіа вона не мала. Може, воно й на краще, бо анонімність їй, наразі, поки що, гарантовано. І Саша взялася за підготовку матеріалу для оприлюднення. Без особливих сподівань на те, що такі дії щось змінять, але як завжди заповзято.

7

Зазвичай вони зустрічалися подалі від людських очей. Навіщо дратувати публіку? Чутки чутками, але давати їм підтвердження вкрай нерозумно. Тому пропозиція Лавочкіна здивувала мільярдера, проте він довіряв розуму і чуйці партнера і не став вдаватися по телефону в деталі, чому саме зараз вони мусять змінити формат спілкування. Не публічний і завжди дуже обережний голова адміністрації президента запропонував зустрітися на баскетболі.

На відкритті сезону очікувалося багато вболівальників і преси – грав чемпіон країни, команда, яку вони обидва підтримували коштами, президентом якої був уславлений баскетболіст, олімпійський чемпіон і, водночас, партнер по бізнесу, відповідно, і політичній партії. Баскетбольна команда виконувала роль рекламної вивіски, проте, незважаючи на легіонерів – іноземних гравців, переважно американців, яких для підсилення складу залучав менеджмент клубу, обходилася порівняно дешево, не в приклад футбольному клубу «Динамо», який наполегливо попросили взяти під фінансове крило від самого Мордвинчука.

Чиновник і олігарх уважно дивилися на майданчик, на якому під ритмічну музику скакали дівчатка з групи підтримки. Гра ще не розпочалася, але зал заповнився майже вщент, всі очікували цікавого протистояння, вболівальник скучив за баскетболом. Але якби хтось зараз запитав у цих двох, із ким гратиме їхній клуб, то навряд чи отримав би чітку і пряму відповідь – цих високоповажних людей хвилювали цифри зовсім іншого порядку і команди зовсім не спортивного ґатунку.

– Чому ми тут? – Кардаш нервував, але не подавав вигляду. – Щось трапилося серйозне?

Лавочкін ледь помітно кивнув головою. Музика перестала звучати, і Лавочкін чекав, поки диктор оголосить склади команд. Нарешті прозвучала стартова сирена, трибуни враз зашуміли, і таким чином дали змогу продовжити розмову.

– По-перше, тут нас навряд чи зможуть записати… ну, ти зрозумів мене.

– А як же…

– Зараз і мене, і тебе «контора» пише скрізь, де тільки може. Май це на увазі. Так що тут найнебезпечніше місце, такий галас стоїть…

– У чому причина? Знову Дантист щось придумав?

– Придумав. Обібрати нас до нитки. Тобто це і є «по-друге» і найголовніше: він наклав лапу на ті два мільярди з «Нафтогазу»…

– Якого біса?! – Кардаш аж підскочив із місця. У цей момент гравець його команди, багаторічний капітан і символ клубу, бездоганно виконав блискучий трьохочковий кидок, і вболівальники підірвалися на ноги, вітаючи свого улюбленця, і збоку здалося, що олігарх також щиро радіє успіху спортсмена разом із вболівальниками.

– Це ж наш кейс, ми домовлялися!

– Очевидно, Хазяїн знає про це, більш того, наскільки мені відомо, це особисто його рішення – підрізати нам крила. Тепер він вважає, що все мусить належати Дантисту. Той особисто керує процесом віджиму. СБУ й інші силовики тільки виконують команди, сприяють тому, щоб ринок газу і нафти захопили фірми Курки. Ти ж знаєш, вони все завозять через кордон без жодного мита. Це неймовірні гроші!

Кардаш опустив голову. Його команда якраз тільки що пропустила кілька результативних атак поспіль, і публіка в залі принишкла.

– О, нас знімають! – наче зрадів такому факту Лавочкін. – Посміхнися їм!

Кардаш, на обличчі якого не здригнувся жоден м’яз, прошипів, не розкриваючи рота:

– Дай їм команду стерти запис! Ти ж це можеш.

– Навіщо? – здивувався Лавочкін. – Я сам попросив їх