Читати книгу - "Дівчина з ведмедиком"

4

Стефан Хоминський мешкав у селянській лазні, носив діравий плащ, мав вигляд хворої, виснаженої, не зовсім нормальної людини, цитував німецьких романтиків і проповідував вогневе оновлення світу в полум'ї революційного катаклізму, загибель старого світу й прихід світу нового, хлопчика Месії з блакитними очима:

Далеко на сході розвидняється,

Сірий час робиться юним.

З світлого барвистого джерела

Ми п'ємо нове питво...

Fermi т Osten wird es belle,

Graue Zeiten warden jung,

Aus der lichten Farbenquelle

Einen langen, tiefen Trunk...

Стефан Хоминський увечорі ходив вуличками села й, лякаючи псів, голосно читав новалісівські вірші німецькою мовою, а парубки проводжали його диким улюлюканням.

Зина, з патосом деклямуючи, цитує улюблену фразу Стефана Хоминського:

— Шукаючи останньої істини, я, Стефан Хоминський, метр Гільдії деструктивістів, заперечую все правдоподібне задля вищої єдино істинної неправдоподібности.

— Визнайте, — звертається Зина до мене, — що це сказано прекрасно!

Тимчасом Лесі Стефан Хоминський аж ніяк не сподобався: по-перше, він був розпатланий, неохайний і брудний, по-друге, якийсь гугнявий і, по-трете, надто чудний, мабуть, трохи навіть і божевільний. Він жив з того, що лагодив дачникам взуття й пас селянам худобу. Дачники й селяни його підгодовували. Як пастух, він не витримував жодної критики. Селяни завжди нападали на нього за спаш й за виссане телятами у корів молоко. Взуття він лагодив так само кепсько, як кепсько доглядав і за коровами, і Зині, яка його протегувала, довелося вислухати не одну нотацію з боку Марї Семе-нівни за попсовані Зинині туфлі, що до них поет мав добрий намір прибити нові підметки.

Мар'я Семенівна не хотіла брати на увагу аргументацію, яку наводила Зина, що, захищаючи свого протеже, казала:

— Ма, ти ж повинна розуміти, що поет не може добре лагодити туфлі.

Та Мар'я Семенівна навіть і тепер через декілька місяців не може примиритись з тим, що туфлі було попсовано.

— Аджеж я казала не давати йому туфлі. Коли він поет, то хай і пише вірші, а не береться туфлі лагодити.

— Але, — відповідає Зина, — він віршів не писав, а туфлі лагодив тільки тому, що був поет. Ти, ма, цього не розумієш...

— Не розумію, доню, — згоджується Мар'я Семенівна. — За моїх часів все було трохи інакше й поетом називали людину, що писала вірші. У нас були свої погляди на це.

На Лесину думку, поет з нього, як і чоботар і пастух, був кепський.

— Ви уявіть, Іполіте Миколайовичу, — апелює до мене Леся, — який може бути з людини поет, коли він кубіст, футурист, лефовець, пише заумною мовою і ніяких поетичних традицій і правил не визнає.

Тут у розмову з усією властивою їй експресією втручається Зина. Вона починає запевняти мене, що Леся розуміється на цій справі не більше, як мама. Треба дещо знати і вміти слухати сучасність та відчувати її. Отже, з самого початку почавши, Стефан Хоминський не кубіст і не футурист; він деструктивіст, антисимволіст і антиімажи-ніст. Він проти подібностей, символів, відповідностей, того, що символісти називають correspondances і, в чому їм наслідуючи, імажиністи проповідують образи й образність.

Зині подобається повторювати ці навмисні слова й терміни, весь штучний і жеманний жаргон фахових літдискусій. Жаргонні слова літдискусій здаються їй такими екзотичними в своїй незагальній надзвичайності.

Стефан Хоминський уважав, що треба рішуче й остаточно розірвати з усім попереднім періодом поезії. Як європейську гнилу буржуазну цивілізацію, так і мистецтво треба заперечити й знищити. В тартарари!.. В штаб Духоніна!.. Він не тільки проти Бальмонта й Блока, а й проти Єсеніна й проти Маяковського. Він проти всіх! Поетів до стінки! A lanterneL Усі на боротьбу з контрреволюцією літератури! Він, Стефан Хоминський, найлівіший: леф у лефі.

Руйнація мистецтва є шлях до ясности, — така філософія Стефана Хоминського. Дух руйнації — творчий дух, як учив він і Бакунін, а в мистецтві він і Писарєв. Стефан Хоминський уважав Писарєва за великого мислителя, бо Писарєв проголошував потребу знищити непотрібне чисте мистецтво.

В ідеальному царстві майбутнього, де все буде соціялізовано, не буде й не може бути фахових поетів, фахової поезії й літератури: там кожен чоботар може бути поетом і поет чоботарем. У суспільстві, просякненому поезією, поезію буде машинізовано. Стефан Хоминський проповідував асинтетичне мистецтво майбутнього: полагоджена туфля то, на його думку, найкраща поема, що її може створити справді геніяльний поет. Геніяльному поетові й належить лагодити туфлі. Ця справа єдино варта гідности генія.

Стефан Хоминський називав себе справжнім поетом майбутнього, бо пас корів і не наслідував буржуазних поетів.

Зина розповідала з особливим піднесенням за Стефана Хоминського. В захопленні вона казала:

— Стефан Хоминський — цілком неправдоподібна постать.

Я дозволив собі довідатись, звідкіля цей Стефан Хоминський.

— Він — київський. Він і з Семенком знайомий, але Семенка за деструктивіста не визнає. Який, казав Стефан Хоминський, який у чорта поет і деструктивіст з Семенка, коли він, замість шити чоботи для селян, носить ботинки з перлямутровими ґудзиками і замшовим верхом, оспівує П'єро й має одривний календар за джерело, що, користуючись з нього, і складає свої твори.

5

Стефан Хоминський не тільки поет, але й художник. На останній московській виставці лівих Зина й Леся бачили два автопортрети Хоминського. Як розповіла Леся, на одному з виставлених полотен Хоминського було намальовано ніс, довге волосся, овал чола, перекреслений двома перпендикулярними рисами, збоку рот, а під ротом очі й люльку; до полотна було прикріплено підошву, дратву й чоботарські інструменти. На другому були намальовані схематичні куби корів і схематизований Хоминський, при чому справжнє сіно, приклеєне до полотна, справляло враження непотрібної навмисности.

Поет дуже пишався з цих двох своїх автопортретів; він радів і казав, іцо ці два полотна в історії портретного мистецтва означають добу, злам: од майстрів Відродження