Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"

"Я не просила жалості. Я ніколи не хотіла, щоб мене жаліли через мою руку. Я жила, як могла. Любила, сміялась, мріяла. Я не була ідеальною, але я завжди була живою. Справжньою. І коли він на мене дивився, я вірила, що він бачить не мою недосконалість, а душу. Бачить ту мене, яку ніхто не бачить.

Але його слова були, як лезо. Вони розсікли по живому не лише моє серце — вони обрубали надію. Ту надію, яку я носила роками, навіть коли мовчала. Ту, заради якої писала йому лист, хоч і не зізнавалась у почуттях. Ту, яка жила в кожному нашому погляді в коридорі, у кожному танці, коли він ставав ближче, ніж дозволяли обставини.

"Третього мені не треба..." — ці слова я прокручувала в голові, і кожного разу в грудях щось стискалось. Виявляється, вся моя боротьба, всі болі, всі перемоги, все, що зробило мене сильною — для нього було лише дефектом. Міткою. Я ніколи не була просто 'третьою'.

І Віктор... він знав. Він бачив мої сльози, які я ковтала в тиші. Він не розповів мені все одразу, бо хотів захистити. А коли не зміг більше терпіти — сказав. І я дякувала йому не тільки за любов, а за силу бути зі мною, коли інші боялися навіть наблизитись.

Того вечора я танцювала, ніби востаннє. З Віктором — який обіймав моє серце, навіть коли воно не належало йому повністю. А погляд Олега — він палив. Але я вже не могла йти на його вогонь. Бо знала — там, у центрі, я просто згорю."**