Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Де я?

На краю розламу в даху сиділо і перемовлялося кілька вертиплавців. Єва стала на ноги, поступово згадуючи події минулої ночі. Вона вдивлялася в темряву Притулку у спробах розшукати Мати серед навколишнього ставку буйної рослинності, населеної різноманітною живністю, але створення ніде не було видно.

Єва подивилась у ставок, як у дзеркало. Якщо не рахувати побілілого волосся та одягу, вона зовсім не змінилася. Дівчинка вилізла по схилу кратера, що приховував Притулок, і озирнулася. Передсвітанкові сутінки підсвічували небо. Єва-дерево, що вросла корінням у дах, танцювала з вертиплавниками, що пурхали навколо, під подих прохолодного ранкового вітерця.

- Мені треба йти, - прошепотіла Єва сестрі. – З тобою все буде гаразд?

– Так. Я ніби скинула з душі тяжкий тягар, – відповіла Єва-дерево. – Я вдома.

- Як я рада за тебе. - Молодша Єва провела пальцями по корі-шкірі старшої. Вона виявилася теплою на дотик.

- Ти мала рацію, Дев'ять. Щодо того, що Кадму треба розповісти про ліс, що розширюється.

- Я просто не хочу, щоб ще хтось загинув, - відповіла Єва, опустивши очі і з тяжкістю на серці згадуючи Хейлі, Хакслі, Надео та Матр.

– Тоді покажи йому. - Пальці-листя, що ростуть на вербових гілках, простяглися до талісмана Сот, що висить на шиї у Єви. Єва-дерево зірвала один із своїх бутончиків і опустила його в посудину з ґрунтом планети сируліанців. - Покажи Кадму, що, якщо він бажає процвітання своєму народу, його думка має еволюціонувати.

– Дякую, Єва Вісім, сестро моя. Я так і вчиню.

І Єва попрямувала через галявину.

Вона пройшла кільце «шпилів», що охороняли Серце лісу, і зупинилася перепочити в заростях папороті. Заплющивши очі і глибоко вдихнувши, вона відчула кожне дерево, кожну тварину, кожну комаху в цьому лісі. Немов у ній прокинулося нове сприйняття, чітке, гостре. Вона проникла свідомістю вглиб лісу – і раптом натрапила на знайомий дух.

«Я поряд. Прийди до мене», – передала вона подумки.

Єва стояла в папоротевих чагарниках і дивилася в позолочене зорею небо. Звідкись здалеку долинув свистячий звук, і за метр від неї приземлився величезний звір.

Ти. Я. Щасливий».

- Я теж щаслива бачити тебе, Отто, - сказала Єва, розкинула худі руки і обняла величезну броненосну тихоходку. Теплий сухий язик лизнув її голову. – Часу мало. А зробити треба багато. Ти допоможеш?

«Так. Завжди. Допомогти».

Єва влізла на спину Отто і вмостилася верхи на одній із пластинок його броні кольору іржі.

- Спочатку провідаємо Рові та Хекеля, - сказала Єва. - Відвези мене туди. - І вона представила місце, де впав шатл.

«Тримайся. За. Мене».

Отто підтиснув свій схожий на плавець хвіст під черево, потім клацнув їм об землю з неймовірною силою і, відштовхнувшись, злетів над верхівками дерев. Незабаром вони приземлилися дома краху, поруч із уламками корабля.

Єва скотилася зі спини водяного ведмедя на моховий килим і виявила, що Ровендер на тому місці, де вона його залишила, немає.

– Рови! Рови! - На бігу кликала дівчинка, кинувшись до судна. – Рови, де ти?

- Його тут немає, - відгукнувся на заклик Хекель звідкись з боку входу в шатл. - Єва Дев'ять? Це ти?

- Так, - відповіла Єва, вповзаючи всередину. - А де Рові? Він цілий?

- Він гаразд, - кивнув Хекель, дивлячись на Єву. - Пішов шукати тебе. Ми побоювалися гіршого, виявивши, що немає ні тебе, ні сестри.

- О, зі мною все нормально. - Єва смикала пасмо свого білого волосся. – А ти як?

- Трохи в синцях, але житиму, - відповів пілот. - І взагалі-то, можливо, зможу полагодити шатл. Постріл пошкодив лише кермо. На щастя, я тримаю тут запчастини про всяк випадок. Але нам знадобиться якийсь час, щоб знову злетіти, особливо з огляду на те, що корабель на боці.

«Отто, ти можеш штовхнути судно, щоб воно стало прямо?» – подумала Єва.

"Так".

Зовні долинули звуки скрипучого корпусу, на який навалився Отто.

- Тримайся за що-небудь, - звернулася Єва до Хекеля. Той із спантеличеним виглядом послухався.

Повільно-повільно судно прийняло потрібне становище. Єва та Хекель вийшли вниз по трапу.

- Молодчина! — Дівчинка почухала Отто за вушком.

- Гігантський водяний ведмідь. - Пілот-сіруліанець упер руки в боки і здивовано розглядав велетня. - Ніколи раніше не бачив їх зблизька.

– Не бійся. Він мій старовинний друг, - сказала Єва і, взявши руку Хекеля, поклала її на чоло броненосної тихоходки. - Отто, - продовжила дівчинка, - мені потрібно, щоб ти знайшов Ровендера. Чи можеш це зробити для мене?

«Так. Навести. Назад».

– Дякую. - Єва пошмагала його за вуса. - Принеси його сюди цілим і неушкодженим.

- Єва Дев'ять! - Ровендер зіскочив зі спини Отто і кинувся до дівчинки. Сируліанець міцно обійняв її, і Отто заспівав і заухав. – Ти гаразд? Я боявся найгіршого.

- Зі мною все добре, Рові, - відповіла Єва, притулившись до друга. – Я просто рада, що вийшла із Серця лісу.