Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Увесь ваш план – це одна суцільна надія. - похитав головою Поєднувач.

- У всіх битвах так. Є надія. І часом вона грає найважливішу роль.

- Однією надією війну не виграти. - продовжував алхіміст.

- Тому ми маємо план. - спокійно відповів Максуд.

- І який це?

- А чи не багато хоче знати драйтл, який і воювати не збирається? - обернувся до нього Максуд своїми темними очима.

Поєднувач промовчав. Йому насправді не цікаво, який у цього божевільного план. Це не важливо. Жодний, навіть найгеніальніший план, не зможе замінити сто тисяч клинків. Вони завернули за ріг.

- Війська у них складаються здебільшого з амаліонів. Якби не було нікого іншого, то навіть наша тисяча чемпіоном змогла б утримувати фортецю дуже довго. - казав Максуд. - У наших рядах є похмурі, Химерниці, подрібнювачі. Це величезна сила. Якщо ти не бачив їх у справі, тобі важко повірити в це. Але ти наберися терпіння.

Алхіміст мовчав. Воїн приблизно знав, де можуть бути будівельники. Біля колодязя. Подачу води вони вже зробили. Що ж їм спало на думку цього разу? Максуд зрідка поглядав на Амайанту, чи та не направлятиме його кудись в інший бік. Ні, він мав рацію. Велика група будівельників юрмилась біля тієї непримітної будівлі з криницею. Сама будівля виявилася перебудованою. Вхід таким і лишився. Дах знесли, добудували там щось незрозуміле, з чого виходила труба. Ця труба опускалася нижче та мала вентиль. Безперечно, бочки так набирати набагато зручніше, ніж зі щитами Химерниць. Йоші Максуд одразу не помітив.

- О, мій любий хлопчику! - вигукнув драйтл, пробиваючись крізь інших будівельників. - Я все думав, коли ти з'явишся. У мене багато новин…

Йоші миттєво зупинився і виструнчився по струні. Він витріщив очі, дивлячись на Поєднувача. Потім повернув голову до Максуда, а погляд залишив на алхімісті.

- Це, це, це…

- Так, Йоші, це алхіміст. - кивнув Максуд.

- Сильний. - тільки й зміг сказати літній драйтл.

- Дуже сильний. - підтвердив воїн.

Підбігли ще кілька круглолицих драйтлів і оточили Максуда.

- Ох, зовсім забув. Дивись. - Йоші підійшов ближче, покликавши одного з будівельників. - Ми вивчали щит, що ти нам дав. Не змогли нічого в ньому знайти такого, що відрізняло б його від інших.

- Але він точно поглинає сили наших Химерниць. - сказав Максуд.

Поєднувач витріщив очі. Значить, існує матеріал, з яким можна протистояти цим Відьмам? Інтерес потихеньку почав зароджуватись у його серці.

- Так, тому ми його розпиляли. - продовжував будівельник. - Як саме ми це зробили, я не можу сказати. Це наші таємні технології. Ти ж розумієш? Ми вивчили перетин щита і знову нічого не виявили. Потім ми розплавили той шматок, що випиляли. І знаєш що?

Йоші показав пальцем на одного зі своїх драйтлів. Той швидко вийняв мішечок, висипав його вміст собі на долоню. Жазель підійшла ближче, щоб побачити. Очі у неї збільшились. Аста! Більше десятка дрібних частинок. Якщо вони від одного уламка, то ці драйтли можуть добре заробити. Не статки, але пристойні гроші. Йоші показав жестом драйтлу, що всі вже побачили частинки, і їх можна сховати. Той драйтл вийняв з іншої кишені коробочку, відчинив її і висипав ці частинки туди. Жазель трохи удар не вхопила. Та коробочка повністю набита такими ж, або ще більшими, частинками! За цю коробку можна купити невелике королівство. І забезпечити безбідне життя для ста поколінь. Вона швидко відійшла, щоб не накинутися на будівельника і не спробувати відібрати в нього ті скарби. Жазель ще раз їх оглянула. Обірванці. Так, смачно готують. І з ними приємно спілкуватись. І затишно у них у хаті. Але вони виглядають дуже бідно. І це при тому, що мають у своєму розпорядженні таке незліченне багатство. Жазель схопилася за руку Максуда і сперлася на нього. Іншою рукою вона махала на себе, щоб швидше прийти до тями. Це ж треба! Такі скарби довірити носити звичайному драйтлу в рваних штанях! Ні, годі про це думати.

- А щит знаходиться десь поруч? - Запитав Поєднувач.

Його дуже зацікавили можливості, які б перед ним відкритися, якщо йому вдасться розгадати таємницю поглинання сили Химерниць. Він міг би спрямувати ці знання у потрібне русло. Не зараз, звісно. В майбутньому.

- На четвертому рубежі. У нашому сховищі. - відповів Йоші. - Ми не можемо тебе туди пустити. Там багато секретних речей. Але я принесу тобі щит.

Після цих слів драйтл відвернувся і пішов вулицею. За кілька кроків він обернувся:

- Чого ви стоїте?

Максуд зітхнув і попрямував до нього. Решта гурту потяглася за ним.

- Ти казав, що маєш багато новин. - нагадав йому воїн.

- Так. Ми покращили постачання води. Вивели труби за кожен рівень. Тепер можна не просто набрати води, а й помитися, ми зробили спеціальні місця. Щоправда, такі місця не на кожному рубежі. П'ятий та четвертий. Тільки там. Але й це зробити виявилося складно через те, що наш поршень… - він замовк і округлив очі. - Ледве не видав тобі один із наших секретів. Ти знаєш, що я не можу тобі розповісти подробиць. Отже, нам потрібна величезна ємність, щоб розвантажити механізм подачі води. Сімнадцять метрів до початку скелі від криниці. Якби там на ній зверху вдалося розмістити ємність, то це спростило б нашу роботу, розумієш?

Максуд кивнув головою.

- Я навіть знаю, хто вам зможе з цим допомогти.

- Що, правда? - підняв свої густі брови драйтл.

Воїн показав головою у бік алхіміста.

- Так, думаю це можливо. Скільки має бути в ній отворів та якого діаметру? Як вони мають бути розташовані? Якого обсягу ємність вам потрібна? - спитав алхіміст.

- Я спеціально не готувався до таких питань, молодий драйтл. Адже такої ємності немає у фортеці, збудувати її для нас було б важко. - він порився у своїй сумі. - Так, деякі чернетки.

Будівельник передав алхімісту більше десяти аркушів. Жазель глянула на них одним оком. Креслення. З усіма розмірами та у різних проекціях. Чернетки. Ага. А як же.