Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

Він відштовхнув пухку руку Тауера, коли той спробував забрати в нього книгу. Пальцем перелічив всі літери в імені та прізвищі автора. І авжеж, вийшло дев’ятнадцять.[55]

ДЕСЯТЬ

Він влив у себе ще одну чашку Тауерової кави, не розбавляючи її вершками. Потім знову взяв до рук книжку в целофановій обгортці.

— Що в ній такого особливого? — спитав він. — Для мене вона особлива, бо нещодавно я познайомився з людиною, яку звуть так само, як її автора. Але…

Едді осяяло, і він перевернув книжку, сподіваючись знайти ззаду на обкладинці фото автора. Та натомість прочитав лише коротку біографічну довідку: «БЕНДЖАМІН СЛАЙТМЕН-МОЛ. є власником ранчо в Монтані. Це його другий роман». Під нею був малюнок, що зображав орла, і гасло «Купуйте облігації воєнної позики!».

— Але чому вона така цінна для вас? Що робить її вартою семи з половиною тисяч баксів?

Тауер просяяв. Чверть години тому його життя висіло на волосині, але зараз ніхто б у це не повірив. Зараз ним повністю заволоділа його пристрасть, його манія. У Роланда була Темна вежа, в цього чоловіка — раритетні книжки.

Він повернув книгу таким чином, щоб Едді бачив обкладинку.

— Тут написано «Доган», так?

— Так.

Тауер розгорнув книгу й показав на клапан суперобкладинки, обгорнутий целофаном, з анотацією роману.

— А тут?

— «Доган, — прочитав Едді. — Історія хороброго індіанця, який відчайдушно намагається вижити на давньому Заході». І що?

— А тепер погляньте сюди! — тріумфально промовив Тауер і знову показав титульну сторінку. На ній Едді прочитав:

Хоґан

Бенджамін Слайтмен-мол.

— Не розумію, — сказав Едді. — Що тут такого?

Тауер підкотив очі.

— Подивіться уважніше.

— Чому б вам просто не сказати мені, що…

— Ні, погляньте ще раз. Я наполягаю. Містере Дін, насолода у відкритті. Вам це будь-який колекціонер скаже. Марки, монети чи книжки — насолода у відкритті.

Тауер знову показав обкладинку, й Едді нарешті побачив.

— На обкладинці друкарська помилка, так? Має бути «Хоґан», а не «Доґан».

Тауер радісно кивнув.

— Хоґан — це індіанська хатина, така, як на малюнку. А «Доґан» — це… ну, нічого не означає. Помилка на обкладинці робить книгу до певної міри цінною, але тут… погляньте на це…

Він розгорнув сторінку з авторськими правами і простягнув книгу Едді. Поряд зі знаком авторських прав стояв 1943 рік, що, звісно, пояснювало і орла, і гасло про воєнні облігації. Тут книга називалася «Хоґан», без помилок. Едді вже збирався було запитати, в чому тут проблема, аж раптом помітив сам.

— Біля прізвища автора забули поставити «мол.», так?

— Так! Так! — Тауер мало не підстрибував. — І виглядає, наче книгу написав його батько! Якось я побував на одному бібліографічному конгресі у Філадельфії і розповів про цю книгу адвокатові, який читав нам лекцію з авторського права, то він сказав, що батько Слайтмена-молодшого міг би заявити свої права на цю книгу. Через просту друкарську помилку! Вражає, правда?

— Не те слово, — сказав Едді, думаючи про Слайтменів, старшого і молодшого. Думаючи про те, як Джейк потоваришував з молодшим і чому раптом йому стало так незатишно на душі через їхню дружбу, тут, за кавою в старому доброму Калья Нью-Йорку.

«Добре, що хоч „рюгер“ узяв із собою», — подумав Едді.

— Ви хочете сказати, що вся цінність книги полягає в цьому? — спитав він у Тауера. — Одна помилка на обкладинці, ще кілька всередині, і ціна книги одразу злітає до семи з половиною тисяч баксів?

— Звісно, ні, — шоковано відповів Тауер. — Але містер Слайтмен написав три чудових романи-вестерни, і в усіх трьох оповідь ведеться з точки зору індіанців. «Хоґан» — другий роман. Після війни Слайтмен став у Монтані великим цабе — якось він був пов’язаний з розподілом водних ресурсів і видачею ліцензій на видобуток руди, а потім, за іронією долі, його вбили індіанці. Власне, зняли скальп. Вони випивали біля крамниці…

«Універсального магазину Тука, — подумав Едді. — Б’юся об заклад на власний годинник».

— …очевидячки, містер Слайтмен сказав щось таке, що їм не сподобалося, і так, слово по слову…

— Усі ваші цінні книжки мають схожі історії? — поцікавився Едді. — Тобто їх робить цінними якийсь збіг обставин, а не сам текст?

Тауер розсміявся.

— Юначе, більшість колекціонерів ніколи навіть не зазирають усередину своїх надбань. Розгортаючи й згортаючи книгу, можна пошкодити спинку. І ціна перепродажу впаде.

— А вам не здається, що це не зовсім здорова поведінка?

— Аж ніяк. — Але на щоках Тауера поволі проступав густий рум’янець. Десь у глибині душі він, напевно, погоджувався з Едді. — Якщо людина витрачає вісім тисяч доларів за перше видання «Тес із роду д’Ебервілів» з автографом Гарді, цілком логічно, що вона ховає цю книгу в надійному місці, де нею можна буде милуватися, не торкаючись. Щоб почитати сам роман, можна купити примірник у м’якій обкладинці.

— Ви вірите в це, — зачудовано промовив Едді. — Ви справді в це вірите.

— Ну… так. Книги можуть бути коштовностями. І цінність залежить від різних чинників. Іноді для цього достатньо підпису автора. Іноді, як-от у цьому випадку, багато важить помилка. Часом це примірник з першого, дуже маленького накладу. Але, містере Дін, чи має це стосунок до причини вашої появи тут? Хіба ви про це хотіли… побесідувати?

— Ні, думаю, що ні.

Але про що саме він хотів побесідувати? Він це знав — чітко уявляв собі, коли витурив Андоліні і Бйонді з заднього приміщення, а потім стояв у дверях крамниці, спостерігаючи, як ті, заточуючись і підтримуючи один одного, бредуть до «лімузина». Навіть у цинічному Нью-Йорку, де нікому ні до кого не було діла, вони привертали до себе чимало поглядів. Обидва скривавлені, обидва отетерілі, неначе на лобі в них було написано: «Що, в біса, зі мною сталося?» Так, тоді завдання було для нього ясним. Але книга (і прізвище її автора) геть забили йому баки. Едді взяв книгу в Тауера й поклав лицем донизу, щоб не дивитися. І став крихта за крихтою збирати розхристані думки.

— Перше і найважливіше, містере Тауер, — це те, що вам треба на якийсь час виїхати з Нью-Йорка. До п’ятнадцятого липня. Тому що вони повернуться. Можливо, то будуть не ці типи, але в Балазара багато «шісток». І в них чухатимуться руки як слід провчити вас і мене. Балазар — деспот. — Це слово Едді вивчив від Сюзанни, ним вона називала Цок-Цока. — Його метод ведення бізнесу — завжди