Читати книгу - "Світанок"

опинилися за ним, їхнє світло погасло. Своїм новим чуттям я більше не відчувала їх. А вовки й далі видавались яскравими іскорками — точніше, частина з них. Гм-м-м… Я потягнула щит від себе, і щойно Сем опинився попід ним, усі вовкулаки засвітились ясними іскорками.

Мабуть, їхні свідомості були більше взаємопов’язані, ніж я собі уявляла. І коли вожак був попід моїм щитом, усі решта голови були захищені так само, як і його.

— А-а, брате… — Аро відповів на заяву Га я болісним поглядом.

— То ти захищатимеш і цю спілку, Аро? — вимогливо запитав Гай. — Діти місяця завжди були нашими ворогами зі світанку людства. Ми полювали на них і майже винищили в Європі та Азії. А Карлайл раптом заохочує дружні стосунки із цим вірусом — це безперечна спроба повалити нас. І так він зможе ліпше захищати свій збочений стиль життя.

Едвард голосно прочистив горло, і Гай послав йому палючий погляд. Аро поклав тоненьку, делікатну руку собі на лице, мов почувався засоромленим за поведінку древнього вурдалака.

— Гаю, зараз середина дня, — зауважив Едвард. І жестом показав на Джейкоба. — Отож це точно не діти місяця. Вони не мають жодного стосунку до ваших ворогів на другому кінці світу.

— Ви тут мутантів розводите, — виплюнув на це Гай.

Едвард зціпив зуби — та змусив себе розслабити щелепи, перш ніж рівним голосом відповісти:

— Вони навіть не вовкулаки. Аро сам вам підтвердить — якщо мені ви не вірите.

Не вовкулаки? Я кинула заінтригований погляд на Джейкоба. Він звів величезні плечі й опустив їх — наче знизав раменами. Він і сам гадки не мав, про що це балакає Едвард.

— Любий Гаю, я би попередив тебе, щоб ти не надто наголошував саме на цьому питанні, якби ти поділився зі мною своїми думками, — муркнув Аро. — Хоча ці істоти вважають себе вовкулаками, вони не є такими. Краще б до них пасувало слово «перевертні». А вибір саме вовчої подоби був цілком випадковим. Вони могли б перевернутися і на ведмедя, і на яструба, і на пантеру — тоді, коли відбулося найперше перевернення. Ці істоти справді не мають нічого спільного з дітьми місяця. Вони просто успадкували дар від своїх пращурів. Це в їхніх генах — вони не продовжують свого роду, заражаючи інших, як це відбувається зі справжніми вовкулаками.

Гай послав Аро палючий погляд, у якому читалося розчарування і ще дещо: звинувачення в зраді, напевно.

— Вони знають нашу таємницю, — прямо сказав він.

Едвард мав такий вигляд, наче зараз заперечить це звинувачення, проте Аро заговорив першим:

— Вони належать до надприродного світу, брате. І, либонь, їм іще більше застановляється на секретності, ніж нам; отож вони навряд чи нас викажуть. Обережно, Гаю. Показові голослівні звинувачення нікуди нас не приведуть.

Гай глибоко вдихнув і кивнув. Вони обмінялися довгими багатозначними поглядами.

Гадаю, я вгадала підтекст за обережними словами Аро. Фальшиві звинувачення не допоможуть переконати свідків, які зараз на їхньому боці, тож Аро спонукав Гая виробити якусь іншу стратегію. Цікаво, чи ця очевидна напруга між двома патріархами — це небажання Гая поділитися думками з Аро через дотик — з’явилася через те, що Гай не переймався так грою на публіку, як Аро? Може, Га я значно більше приваблювало прийдешнє масове вбивство, ніж незаплямована репутація?

— Я хочу поговорити з інформатором, — зненацька мовив Гай і звернув пекучий погляд до Ірини.

Ірина зовсім не звертала уваги на бесіду Га я з Аро; обличчя її скривилося від болю, очей вона не зводила з сестер, які вишикувалися, готові до смерті. З її обличчя явно читалося, що вона вже знала: її звинувачення виявилося абсолютно безпідставним.

— Ірино, — гавкнув Гай, якому неприємно було кликати її на ім’я. Вона підвела погляд, заскочена зненацька й перелякана.

Гай клацнув пальцями.

Вона, повагавшись, покинула задні ряди Волтурі та знову опинилася перед Гаєм.

— Отож, ти, схоже, вельми помилилася у своїх звинуваченнях, — почав Гай.

Таня та Катя занепокоєно хитнулися вперед.

— Вибачте, — прошепотіла Ірина. — Я мала спершу переконатися, що бачу саме те, що мені здається. Але я й гадки не мала… — вона безпорадно махнула в наш бік.

— Любий Гаю, ти ж не міг очікувати від неї, що вона з першої миті здогадається, щó бачить, коли воно таке дивне й неможливе? — втрутився Аро. — Будь-хто з нас дійшов би того самого висновку, що й вона.

Гай махнув на нього пальцями: помовч.

— Ми всі зрозуміли, що ти зробила помилку, — грубо мовив він. — Я хочу поговорити про твої мотиви.

Ірина нервово чекала, чи не докине він іще чогось, а тоді перепитала:

— Мої мотиви?

— Так, і в першу чергу, чому ти вирішила шпигувати за ними. Ірина здригнулася на слові «шпигувати».

— Ти була сердита на Калленів, правда ж?

Вона послала Гаю жалюгідний погляд.

— Так, — визнала вона.

— Бо?… — підказав Гай.

— Бо вовкулаки вбили мого друга, — прошепотіла вона. — А Каллени не схотіли вступитися з дороги, щоб я могла здійснити помсту.

— Перевертні, — тихо виправив Аро.

— Отож, Каллени злучилися з перевертнями проти своїх побратимів — радше сказати, проти друга своєї подруги? — підсумував Гай.

Я вчула, як Едвард собі під ніс відразливо пирхнув. Гай рухався за своїм переліком різних тактик, шукаючи того, на чому можна зачепитися.

Ірина зіщулила плечі:

— Мені так здалося.

Гай трохи почекав, а тоді підказав:

— Якщо ти хочеш висунути формальне звинувачення проти перевертнів — і проти Калленів за те, що підтримали їхні дії, — час прийшов, — він усміхнувся легкою зловісною посмішкою, даючи Ірині можливість забезпечити йому гарний привід.

Але, певно, Гай не усвідомлював, що таке справжня родина — що таке стосунки, засновані на любові, а не на любові до влади. Може, він переоцінив силу мстивості.

Ірина задерла підборіддя й розпростала плечі.

— Ні, я не маю жодних претензій до вовків чи до Калленів. Ви з’явилися тут сьогодні для того, щоб знищити безсмертну дитину. Але такої дитини немає. Це була моя помилка, і за неї я беру всю відповідальність на себе. Каллени не винні, у вас нема причин зоставатися тут. Вибачте мене, — мовила вона до нас, а тоді обернулася обличчям до свідків із боку Волтурі. — Не було жодного злочину. І немає вагомих підстав для вас продовжувати розслідування.

Поки вона говорила, Гай підніс руку, в якій був дивний металевий предмет — різьблений, із орнаментом.

Це був сигнал. Реакція на нього виявилася такою блискавичною, що ми всі вражено завмерли, не вірячи власним очам. Перш ніж ми оговталися, все скінчилося.

Троє з солдатів Волтурі