read-books.club » Фантастика » ГЧ 📚 - Українською

Читати книгу - "ГЧ"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "ГЧ" автора Юрій Олександрович Долгушин. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 157 158
Перейти на сторінку:
це сказали! Тепер я спокійний. Виходить, його не спіймали. Річ у тім, що я доручив одному вірному товаришеві продовжувати без мене ці спроби передавати текст. На всяк випадок. Адже я міг. і не дістатись до вас!.. Але як же ви, мандруючи в човні, одержали його повідомлення? Невже брали з собою рацію?

— Ні, — розсміявся Микола, — я теж виїхав, залишивши товариша за своїм передавачем… Він і переслав нам текст…

— Знаєте, — сказав нарком несподівано. — Ви і не уявляєте собі, яка чиста тут атмосфера, як приємно бути серед вас, відчувати цю міцну дружбу…

— І не тільки дружбу, — підказав Ридан.

— Справді?! — нарком простяг руки, показуючи відразу на Ганну й Миколу. — Вони? Щиро кажучи, я це помітив… Що ж, давайте наповнимо келихи… Отже…

— За любов! — тихо, але твердо, без усмішки, промовила Наталя. Нарком примружившись глянув на неї і поставив келих.

— Стривайте лиш, тут щось негаразд.

— Не зовсім гаразд, — підтвердив Ридан. — Бачте, за нашим столом не вистачає Федора Івановича. Він приїде у відпустку, тоді буде все гаразд.

— Хто це?

— Інженер Решетков, ви його знаєте, ініціатор «сушарки», пам’ятаєте?

— Аякже. Схвалюю, Наталю! Де ж він?

— У Примор’ї. Лейтенант прикордонних військ. Виїхав відразу після Уфи.

— Що ж, Наталю, не журіться, усе в свій час. І в наших силах цей час наблизити, — сказав нарком. — А дружба — найголовніше… навіть у коханні… Тому — за любов і дружбу!.. Ну, а тепер дозвольте мені слово для невеликого повідомлення. Сьогодні відбулося засідання Президії Верховної Ради, на якому ухвалено кілька цікавих для нас рішень. Перше — таке.

Нарком вийняв з верхньої кишені френча складений навпіл папірець і прочитав:

«За надзвичайно важливі наукові відкриття в галузі фізіології і виключні заслуги в справі оборони країни нагородити професора Ридана Костянтина Олександровича і керований ним інститут експериментальної фізіології орденом Леніна…»

Ридан схопився з місця. Схопилися всі, і грім оплесків розірвав напружену тишу. Нарком підніс руку.

— Заждіть, друзі, тепер друге: «За наукові відкриття та винаходи в галузі радіотехніки, які мають велике промислове й оборонне значення, нагородити інженера Тунгусова Миколу Арсеновича орденом Леніна…» Є ще також нагороджені по інституту. Дозвольте мені поздоровити вас із заслуженою нагородою!..

Молодь зібралася в кімнаті Тунгусова: Ганс з цікавістю знайомився з деякими удосконаленнями короткохвильової техніки, придуманими Миколою.

«Старі» залишилися самі в їдальні. Ридан чекав цього. Він давно помітив сліди якоїсь стурбованості, що проривалась у поведінці наркома.

— Ви чимсь занепокоєні? — спитав Ридан. — Може, в зв’язку із справою Віклінга?..

— Ні, лише частково. Просто, як завжди, багато роботи. Трохи втомився.

Ридан не зважився наполягати на більшому.

— А яка доля Віклінга?

— Поки що провадиться слідство, вона ще не з’ясована.

Ридан уважно подивився на наркома, але промовчав. Той зітхнув, трохи розвів руками.

— Не будемо більше говорити про це, Костянтине Олександровичу… Ось і молодь іде. Пора! — Нарком підвівся. — Збирайтесь, Ганс. Я гадаю, що цими днями ви зможете почати роботу тут, в інженера Тунгусова. Перекладіть, будь ласка, Ганно Костянтинівно… Він вам допоможе, Миколо Арсеновичу: адже доведеться розібратись у цій машині Гросса. Нічого не вдієш, сама доля поклала на вас це завдання — правда ж?.. Та й з підготовкою до серійного випуску вашого генератора буде чимало роботи. Пам’ятайте: треба поспішати.

— А що, є які-небудь тривожні відомості?

— Дещо є, — ухильно відповів нарком.

— Машина Гросса?

— Е, ні… Від неї вони, мабуть, відмовились. Мова йде про набагато солідніші знаряддя знищення. Але хай це вас не турбує, не відвертає вашої уваги. Здавайте всі матеріали для серії на завод і займайтесь своєю справою, ідіть далі. Нам треба йти далі… І якнайшвидше.

— А не зволікатимуть там, на заводі? Коли ми запізнимось з нашою серією… — насупившись, почав Микола.

— Що ж, — безтурботним тоном перебив його Ридан, — тоді ми скористаємось іншими, ще досконалішими «генераторами чудес».

— Якими?!

— Та ось цими, справжнісінькими, — Ридан засміявся і поляскав Миколу по чолу. — А їх у нас немало…


ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

От і все, що можна було розповісти про ті дивовижні події, які означають, може, початок нової епохи в житті людей.

Вона ще не настала, не є реальною дійсністю, ця епоха. Що ж із того? Початок усього, що створює людина, ховається в глибинах її розуму, в надрах її науки. Далеко не завжди це нове відразу стає доступною для всіх реальністю сьогоднішнього дня. З різних і складних причин для цього інколи потрібно немало часу.

Нічого. Час іде, історія робить свої невідворотні кроки, і все те нове, те майбутнє, з яким ми ознайомились тепер, обов’язково стане дійсністю. І кожний пізнає тоді це колишнє майбутнє.

Дивно, справді, — «колишнє майбутнє». Виходить, майбутнє може бути минулим? Виходить, воно є й зараз, у сучасному житті, те майбутнє, яке ще не настало?!

Так, так, так! Є й зараз. Воно живе в серцях, у гарячих мріях і холодних розрахунках, в уяві тих, хто вміє зазирати вперед.

Такі люди є. Для нас вони звичайні люди, творці сучасності, вони живуть поряд з нами, щось вивчають, щось роблять, замислюються, інколи поводяться якось дивно, незрозуміло. А може, так треба? Адже ми не знаємо їхніх таємничих мандрівок у минуле й майбутнє, не знаємо, як звідти, з майбутнього, вони здобувають те нове, що ми потім спокійно включаємо в своє життя.

Авжеж,

1 ... 157 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ГЧ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ГЧ"