Читати книгу - "Хрещений Батько"

вважаю, що ним було виявлено зрозумілий діловий підхід.

Та будемо закінчувати. «Хрещений Батько» став у США бестселером номер один; шістдесят сім тижнів у списку бестселерів у «Нью-Йорк Таймс»; так само в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах. Його перекладено на сімнадцять чи двадцять мов, я вже облишив підрахунок. Мене запевняють, що це найшвидше й найкраще розпродуване кишенькове літературне видання всіх часів або буде таким, коли одночасно з кінофільмом побачить світ «кіно видання» — але ж годі вірити всьому тому, що видавці можуть набалакати своєму авторові. Хоча Ралф Дей з видавництва «Фоусетт» виявився надійним чолов'ягою і забезпечив книзі дивовижну рекламу. Навіть виплатив мені все за те, що, як він каже, продав я сам. Хай там що, але книжка мала незаперечний успіх, і мені пригадується один з тих днів, коли я працював над нею. Дружина відправляла мене в продовольчий супермаркет, дочка попросила підкинути її до подруги, син хотів, щоб я відвіз його на тренування з футболу. Я спалахнув і вигукнув: «Господи-боже ж ти мій, чи ви, люди, не знаєте, що я працюю над книгою, яка може дати мені сто тисяч доларів?» Вони подивились на мене, і ми всі разом розсміялись.

Книга отримала значно кращі рецензії, ніж я сподівався. Мені б страшенно хотілося написати її краще. Вона мені подобається. У ній є міць, мені пощастило із створенням головного персонажу, якого широко сприйняли як майстерну вигадку. Але в цій книзі я писав нижче своїх можливостей.

Кінофільм

Мене аж ніяк не обходило, що робитиме Голлівуд з моєю книгою, ставлячи фільм, якщо звідти не звертатимуться до мене по допомогу. Але якось мені на очі потрапила газета з повідомленням, що Денні Томас хотів грати роль Хрещеного Батька. Ця новина нагнала на мене страху. Я завжди вважав, що для цієї ролі найкраще підходить Марлон Брандо. Отож через спільного приятеля Джеффа Брауна я зв'язався з Брандо, написав йому листа, і він люб'язно подзвонив мені. Ми переговорили по телефону. Він не читав книги, але сказав мені, що студія зроду не запросить його, хіба що на його участі наполягатиме хтось з впливових директорів. Вій був ввічливий, але не відчувалось, щоб пропозиція його зацікавила по-справжньому.

Я не знав під ту пору, що студія «Парамаунт» вирішила не знімати картину. Спричинилася до такого рішення та обставина, що поставлений студією фільм, під назвою «Побратимство» — також про мафію, — став творчою і фінансовою катастрофою. Коли я дивився «Побратимство», у мене було таке відчуття, ніби перші сто сторінок моєї книги дали якомусь кіносценаристу-пройдисвіту із завданням їх перелицювати. Відтак доручили Кірку Дугласу грати провідну роль і показувати, який він гангстер-симпатяга, що знай цілує малих діточок. А тоді звеліли братові вбити цього гангстера за наказом зверху.

Переглянувши той фільм, я не розсердився, хоча й вважав, що в «Парамаунт» мене обшахрували. Це нормально. Працюючи на журнали, в свій час я теж грішив заробітчанськими перелицюваннями. Але викликала огиду неприхована тупість кінофільму, його сценарію, всієї концепції, цілковите нерозуміння світу мафії. Я не знав тоді, що фінансовий крах того фільму примусив мозковий центр студії вважати, що стрічки про мафію прибутків не обіцяють. Лише коли «Хрещений Батько» став екстра-бестселером (шістдесят сім тижнів в списку бестселерів, складеному «Нью-Йорк Таймс», забезпечили йому таке визначення від комерсантів), на студії вирішили ставити кінокартину.

Нарешті продюсеру Елу Радді було доручено робити фільм, він прибув до Нью-Йорка, зустрівся з моїм агентом і повідомив, що студія «Парамаунт Пікчерз» хотіла, щоб я написав кіносценарій. Це буде дешевий фільм, сказав він, отож вони не можуть мені запропонувати багато. Я відхилив їхню пропозицію. Вони знайшли більше грошей, ще й процент з прибутків, і я погодився зустрітися з Радді. Ми домовилися поснідати в «Плаза». Радді — високий довгов'язий чолов'яга з нью-йоркською невимушеністю й шармом.

Він був такий славний, я навіть подумав, що поїздка до Каліфорнії, мабуть, і справді може бути приємною розвагою. Коли йому треба було під час нашої зустрічі вийти з залу «Плаза Едвардіан Рум», щоб відповісти на телефонні дзвінки, він елегантно вибачився: «Боже, — сказав він, — виглядає, так ніби те лайно в кінофільмах, але мені й справді треба переговорити».

Я теревенив з його дружиною і був потішений, коли вона видобула зі своєї ручної торбинки малесенького живого пуделя. Заледве той заскавчав, як торбинка у нього над головою знову закрилась на зіпер, щоб метрдотель не вгледів, звідки видобулося те дзявоління. Схоже на те, що Ел з дружиною скрізь крадькома тягають пуделя за собою. З торбинки цуцик не давав жодних ознак життя. Під кінець ленчу я був зачарований і подружжям, і пудельком і погодився написати сценарій.

Колеги-романісти цікавилися: чому я захотів устряти в кіно? Я ж не люблю шоу-бізнес, мені, як письменникові, треба писати романи.

Як же воно справді сталося? Коли я був бідний і працював вдома над своїми книжками, я клятвено пообіцяв своїй дружині, що якщо мені колись страшенно поталанить, я винайму собі студію й вирвусь з-під її тиранії. Протягом дня я був у домі як сіль в оці: вічно плутався у неї під ногами, зминав ліжко, створював безладдя у вітальні, тинявся з прокльонами по дому, вилітав, репетуючи, з своєї робочої кімнати, коли діти зчиняли бійку. Одним словом, псував усім нерви. А що ще гірше — вона ніколи не могла застати мене за роботою. Дружина запевняє, що ніколи не бачила мене за машинкою. Вона стверджує, що протягом трьох років я лише те й робив, що спав на канапі, а потім якимсь дивом добув рукопис «Хрещеного Батька». Та хай там що, а чоловіка урочисті обіцянки зобов'язують. Тепер, коли на мене впав великий успіх, треба було на час роботи залишати свій дім.

Я спробував. Винайняв собі елегантну спокійну студію. Потім вибрався до Лондона. Перепробував французьку Рив'єру, Пуерто-Ріко і Лас-Вегас. Я винайняв секретарів і купив диктофони. Ніщо не допомогло. Мені треба було, щоб діти зчиняли галасливу колотнечу, щоб дружина переривала мою працю, демонструючи нові фіранки. Були потрібні поїздки до продовольчого супермаркету: деякі з найчудовіших моїх ідей прийшли до мене саме тоді, коли я допомагав дружині завантажувати візок у магазині Але ж я дав слово вибратися з дому. Гаразд, подамся до Голлівуду.

Це правда — успіх вибиває автора з колії. Протягом року я «чудово проводив час». Хоча, власне, нічого чудового не