Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
При владі в Ленінграді, таким собі некоронованим царьком місцевого значення був тоді Романов Григорій Васильович, в минулому, здається, заводський конструктор, який так нічого й не сконструював. Хоча дивно: не здобувши фахової освіти — кораблебудівельний інститут закінчить лише у 1953 році заочно — він уже з 1946 року працює конструктором (???), потім начальником сектора Центрального конструкторського бюро на заводі імені Жданова. І це — не маючи на той час вищої чи й будь-якої освіти! Членом Політбюро ЦК КПРС і, отже, на просторах тодішнього СРСР живим богом, він стане пізніше, як і пізніше влаштує в Зимовому палаці свайбу своєї дочки, використавши для такої події — знай наших! Із грязі та в князі! — посуд із запасів свого коронованого однофамільця, імператора всеросійського! (Романови — боярський рід, з 1613 — царська, а з 1721 — імператорська династія Росії; правила до лютого 1917, коли останній представник династії Микола ІІ зречеться трону). Конструктор, а згодом партійний божок Романов Григорій Васильович дуже пишався, що він однофамілець Миколи ІІ і теж при владі в другій столиці Росії. Який колосальний збіг! Яка символіка! А раптом він стане самодержцем російським, сиріч радянським? І ледь було таки не стане — після череди смертей кремлівських дідів Брежнєва-Черненка-Андропова. Бог відвів і послав Горбачова, але це вже інша тема.
Відчувши п’янкий (власне, дурманний) смак влади, безконтрольну можливість «не пушать», божок з берегів Неви заборонить головному режисеру Великого драматичного театру імені М. Горького Григорію Товстоногову постановку «Ревізора» М. Гоголя. Власне, заборонить не саму постановку, а трактування знаменитого режисера, у якому нібито було замасковане намагання розставити нездорові акценти. З натяками і проекцією на тогочасну дійсність. За обігрування і зайве акцентування широко відомої фрази городничого: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь?..»
Чи було так насправді, чи Романову привиділось, але він кричатиме в лице постановнику:
— А ви над ким хочете посміятися, Товстоногов? Над нами, га? Над сучасним Романовим, керманичем сучасної історії? Гоголь мав на увазі того, коронованого. А ви забагли кинути тінь на сьогоднішнього Романова, вірного сина ленінської партії? А заодно і на партію, яку він уособлює??. Ні, цей фокус вам, Товстоногов, не вдасться! Не на тих напали!
Фокус Товстоногову й справді не вдався.
І все ж однофамільство з самодержцем російським тодішнього ленінградського божка — хоч всього лише партійного і тимчасового, — все ж таки тішило. Він до місця і просто так, в пориві самовеличі любив повторювати про себе анекдот, що тоді вигулькнув у Ленінграді. Поїхав один ленінградець за кордон, а його й питають колишні петербуржці, які після жовтня сімна-дцятого емігрували з Росії: «Ну, як там Санкт-Петербур?» — «Немає, — одказує той, — Санкт-Петербурга, а є тепер Ленінград…» — «Ай-ай, — засмутилися колишні петербуржці. — То вже, мабуть, і Романова немає?» — «Чому ж немає? Романов є. При владі» — «О, слава Богу, значить в Росії нічого не змінилося, а ми зопалу в сімнадцятому емігрували за кордон…»
Переказуючи про себе анекдот, новітній Романов спершу сміявся, а тоді зненацька, як сміх необачно підхоплювали слухачі, з усього розгону опускав важкого кулака на стіл.
— Вони про нас… анекдотом, а ми, — казав Романов. — Ми їм… Інтернаціонал!..
Весь мир насилья мы разрушим До основанья, а затем — Мы наш, мы новый мир построим: Кто был ничем, тот станет всем!
Ось такого, «новітнього монарха» й боялися. Він і справді був «ничем», а став «всем» і що хотів, те й чинив на підвладній йому території. З цим і не могли змиритися шанувальники Гоголя. (Як, між іншим, сам Романов не зміг змиритися з тим, що Товстоногов — у славі й фаворі — привіз з Німеччини шикарний автомобіль марки «мерседес» і роз’їжджав ним у Ленінграді: «Та хто він такий, щоб… у «мерседесі»?.. Якийсь там… режисеришка!..»). І заспокоївся лише тоді, як Товстоногов негадано помре за кермом все того ж «мерса». Щоб знав, як шикувати! Але знову заздритиме вже мертвому режисерові — як Великому драматичному театрові буде присвоєно ім’я Товстоногова. «Та хто він… такий?..» Але вже тоді зоря самого Романова стрімко піде за обрій).
Так ось у зв’язку із забороною Товстоногову поставити «Ревізора» у своєму трактуванні і засвітився фан-клуб «Микола Гоголь», який до того, діючи тишком-нишком, старався себе не афішувати і взагалі не заявляти про своє існування. Клуб зненацька виступив із заявою, у якій різко засудив Романова за самодурство й самоуправство, за цензуру над Гоголем. «Один Романов, Микола Павлович, він же Микола і, самодержець всеросійський у 1836 році не зважився заборонити постанову «Ревізора» в Александринському театрі, а після вистави з гідністю сказав: «Що ж, дісталося всім. А мені — особливо», а ось теперішній Романов, Григорій Васильович, перший секретар обкому КПРС зробив це не задумуючись. Невже у нього більше влади, аніж в імператора всеросійського, а в Гоголя сьогодні, за народної влади, менше прав?..»
Содом і Гоморра!
Виверження вулкану!
Останній день
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В сузір’ї Дракона», після закриття браузера.
