Читати книгу - "Ловець снів"

знову взявся їх розбурхувати, повторюючи чутки, багато з яких вони вже чули від обкуреного діджея на коротких хвилях, тільки в більш пригладженій формі: чума, космічні прибульці, промені смерті. Далі був прогноз погоди: рясні снігопади змінювалися дощем і поривчастим вітром у міру просування теплого фронту (не кажучи вже про марсіян-убивць). Пролунав писк, і випуск новин, який вони щойно почули, почався спочатку.

— Иись! — вигукнув Даддітс. — Вои їали овз ас, аяаєс? — Він тицьнув пальцем у брудне вікно. Палець, як і голос Даддітса, тремтів. Його всього трусило так, що зуби цокотіли.

Овен мигцем глянув на «понтіак» — він і справді опинився на засніженій розділовій смузі посередині шосе, машина не перекинулась, а лягла на бік, знервовані пасажири скупчилися навколо неї — і знову перевів погляд на Даддітса. Той зовсім спав з лиця: блідий, як папір, тремтить, із ніздрі стирчить закривавлена вата.

— Генрі, з ним усе гаразд?

— Не знаю.

— Висунь язик.

— Може, тобі краще стежити за…

— Я в порядку, не перебивай. Висунь язик.

Генрі висунув. Овен глянув на нього і скривився.

— Виглядає жахливо, але, напевне, йде до кращого. Уся ця погань побіліла.

— Те саме у мене в рані на нозі. І в тебе з обличчям і бровами. Пощастило, що ця штука не потрапила нам у легені, мозок або шлунок. — Він трохи помовчав. — У Перлмуттера вона в шлунку. У ньому росте ця тварюка.

— Далеко вони, Генрі?

— Наче миль за двадцять. Може, трохи менше. Тому, якби ти додав… хоч трохи…

Овен послухався, знаючи, що Курц теж накаже гнати, як тільки зрозуміє, що став частиною загальної втечі і тепер навряд чи зацікавить цивільну або військову поліцію.

— Ти досі на зв’язку з Перлі, — зауважив Овен. — Хоча байрус гине, ти все одно його чуєш. Це через…

Він тицьнув пальцем на заднє сидіння, де Даддітс відкинувся на спинку. Тремтіння вщухло, принаймні на якийсь час.

— Звичайно, — кивнув Генрі. — Даддітс дещо мені передав задовго до того, як усе це сталося. Боброві, Джонсі й Піту теж. Ми майже не помічали цього. Це було просто частиною нашого звичайного життя. — «Ну так. Зовсім як ті думки про пластикові пакети, мости й рушниці. Просто частина мого життя». — Зараз це посилилося. Можливо, з часом воно зникне, але поки що… — Він знизав плечима. — Поки що я чую голоси.

— Перлі.

— Так, і його, — погодився Генрі. — Інших, з байрусом в активній стадії, теж. Переважно тих, хто позаду нас.

— Джонсі? Твого друга Джонсі? Або Сірого?

Генрі похитав головою.

— Але Перлі щось чує.

— Перлі? А він як узагалі…

— Його телепатичний діапазон значно ширший, ніж у мене, через байрума.

— Чому?

— Це та тварюка, що сидить у нього в дупі, — пояснив Генрі. — Лайнотхір.

— А… — в Овена миттю нудота підкотила до горла.

— Той, кого він чує, не людина. Не думаю, що це Сірий, але дідько його знає. Що б це не було, Перлі наведений на нього.

Якийсь час їхали мовчки. Машин було досить багато, різних, зустрічались і любителі ризикованої швидкості («Експлорер» вони проїхали трохи південніше від Оґасти, він лежав під насипом, певно, кинутий разом із розкиданими навколо речами), але Овен вважав, що поки їм щастить. Буря багатьом не дала змоги вибратися з дому, зараз же, коли вона вщухла, вони, ймовірно, наважаться тікати, але Овен устиг обігнати першу, найбільшу хвилю. Багато в чому буря їм посприяла.

— Я хочу дещо сказати, — порушив мовчанку Овен.

— Можеш не говорити. Ти ж сидиш поруч, а я досі читаю твої думки.

А думав Овен про те, що зупинив би машину й вийшов, якби знав напевне, що, отримавши його, Курц припинить погоню. Утім, Овен у це не вірив. Головною метою Курца дійсно був Овен Андергілл, але він розумів, що Овен не вчинив би настільки жахливої зради, якби його на це не штовхнули. Ні, він всадить кулю в голову Овена, а потім візьметься за решту. Без Овена Генрі не врятуватися. Даддітсу теж.

— Ми залишимося разом, — сказав Генрі. — Друзі до кінця, як кажуть.

- Є у ас спав аато, — долинуло з заднього сидіння.

— Ти маєш рацію, Даддсе. — Генрі обернувся і швидко стиснув холодну руку Даддітса. — Є в нас справ багато.

4

Через десять хвилин Даддітс остаточно ожив і вказав їм на першу після Оґасти зону відпочинку. Вони вже майже дісталися Льюїстона.

— Уди! Уди! — закричав він і знову закашлявся.

— Спокійно, Даддітсе, — сказав Генрі.

— Напевне, вони зупинялися тут випити кави з тістечком, — припустив Овен. — Або з’їсти сендвіч з беконом.

Але Даддітс направив їх у двір ресторану, до службового паркінгу. Там вони зупинились, і Даддітс вийшов із машини. Хвилину він стояв, щось бурмочучи і мало не хитаючись під поривами вітру.

— Генрі, — сказав Овен, — не знаю, що йому спало на думку, але Курц уже близько, і…

Але тут Даддітс кивнув, заліз у машину і показав на знак виїзду. Він мав вигляд жахливо втомлений, але й задоволений.

— Що, чорт забирай, це було? — спантеличено запитав Овен.

— Гадаю, він змінив машину, — здогадався Генрі. — Правильно, Даддітсе? Він змінив машину?

Даддітс усередині закивав.

— Укав! Укав масиу!

— Тепер він поїде швидше, — промовив Генрі. — Ти теж додай, Овене. Плювати на Курца, треба впіймати Сірого.

Овен поглянув на Генрі. Потім придивився уважніше.

— Що з тобою? Ти геть блідий.

— Який же я телепень — я повинен був одразу здогадатися, що замислив цей покидьок! Виправдовує мене тільки те, що я втомився до непритомності й був наляканий, але яка різниця, якщо… Овене, ти мусиш його наздогнати. Йому потрібно в Західний Массачусетс, і ти повинен його наздогнати, перш ніж він туди дістанеться.

Тепер вони їхали по сльоті, що було набагато безпечніше, ніж по снігу, хоча бруд летів на всі боки. Овен розігнав «Хаммер» до шістдесяти п’яти миль на годину. Більше не наважився.

— Спробую, — невпевнено сказав він. — Але якщо він не потрапить в аварію або не зламається… — Овен повільно похитав головою. — Навряд чи, друже. Ой, навряд чи.

5

Цей сон часто снився йому в дитинстві (коли він ще мав прізвище Кунц), але тільки раз чи двічі під час дорослішання. У цьому сні він біг полем у місячну повню і боявся озирнутися, тому що воно гналося за ним. Воно. Він мчав щодуху, втрачав сили,