Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

незважаючи на всю свою досвідченість, не знайшли. Це примусило нас зайти в порт. Мій компаньйон, що краще знав місцевість, ніж я, наказав капітанові ввійти в гирло ріки Камбоджі (я назначив англійського помічника капітана, якогось містера Томпсона, капітаном, не бажаючи керувати судном сам). Ця ріка тече на північному березі великої бухти або затоки, що доходить до Сіама.

Ми там часто сходили на берег поповнювати наші запаси. Одного дня до мене підійшов один англієць, здається, помічник каноніра з англійського ост-індського судна, що стояло на якорі в тій самій річці, поблизу міста Камбоджі.

Що привело його сюди, я не знав, але він підійшов до мене й сказав по-англійському:

— Сер, ми з вами не знайомі, але я маю сказати вам щось таке, що близько стосується вас.

Я пильно глянув на нього і спочатку подумав, що знаю його, але це була помилка.

— Якщо це близько стосується мене, — сказав я, — а не вас самих, то що змушує вас розказати це мені?

— Мене змушує, — відповів він, — неминуча небезпека, яка вам загрожує і про яку, я бачу, ви нічого не знаєте.

— Я не бачу ніякої небезпеки для себе, — сказав я, — хіба що моє судно дало течу, і я не можу знайти її причини. Та завтра я збираюсь посадити судно на мілину, і тоді побачу, чи знайду я течу.

— Ні, сер, — сказав він, — чи є в ньому теча, чи немає, чи знайдете ви її, чи ні, ви зробите розумніше, коли не посадите судна на мілину, почувши те, що я маю вам сказати. Хіба ви не знаєте, сер, — сказав він, — що місто Камбоджа — приблизно за п’ятнадцять миль проти води на цій річці? І там, приблизно за п’ятнадцять миль звідси, стоять два великі англійські і три голландські судна.

— Гаразд, — сказав я, — що ж мені до того?

— Як, сер, — скрикнув він, — чи ж гаразд людині, що пускається на такі пригоди, як ви, заходити до порту, не довідавшись попереду, які там судна і чи може вона мати з ними справу? Ви ж, напевне, не вважаєте себе за спроможного змагатися з ними?

Ці слова дуже потішили, а не стурбували мене, бо я не міг зрозуміти, що він має на думці. Швидко обернувшись до нього, я сказав:

— Сер, давайте порозуміємось, я не знаю, з якої причини я маю боятись якогось корабля Компанії або голландського судна. Я не контрабандист; що вони можуть сказати мені?

Він подивився на мене трохи розгнівано, трохи поблажливо і, помовчавши, сказав:

— Ну, сер, якщо ви вважаєте себе в безпеці, то покладайтесь на своє щастя. На великий жаль, ви настільки засліплені ним, що не хочете послухати доброї поради. Запевняю вас, що коли ви не вийдете зараз же у відкрите море, з першим же припливом вас атакують п’ять баркасів, повних людьми, і можливо, що, захопивши ваше судно, вас відразу ж повісять, як пірата, а подробиці справи розглянуть згодом. Я гадаю, сер, — додав він, — що заслужив кращого ставлення до себе, бо роблю вам дуже важливу послугу.

— Я ніколи не буваю невдячним, — сказав я, — ні за послуги, ні за ласку з боку будь-кого. Але я зовсім не розумію, чому вони збираються отак учинити зі мною. А втім, коли ви кажете, що не можна гаяти ні хвилини і що вони замишляють якесь розбишацтво, я зараз же вернусь на корабель і вийду в море, незалежно від того, чи спинили наші люди течу, чи ні. Але, сер, — додав я, — хіба я мушу відпливти, не довідавшись про причини цього? Мабуть, ви можете пояснити мені це.

— Я можу розповісти вам, сер, лише частину цієї історії, — сказав він. — Проте зі мною тут голландський моряк, і я міг би умовити його досказати решту; та на це навряд чи стане часу. Коротко кажучи, справа виглядає так. Перша частина її, я гадаю, вам добре відома: ви були з цим кораблем на Суматрі, там вашого капітана з трьома матросами вбили малайці, а ви та інші, що були з вами, втекли з кораблем і стали піратами. Оце й уся історія. Запевняю, що всіх вас спіймають і покарають на смерть без ніякої тяганини, бо ви й самі знаєте, що торговельні судна не дуже милосердні до піратів, коли ті потрапляють їм у руки.

— Тепер ви говорите ясною англійською мовою, — сказав я, — і я дуже вдячний вам. Хоч ми й не зробили того, про що ви кажете, і корабель здобули чесно, але, знаючи про такі чутки, я буду обачнішим.

— Ні, сер, — відказав він, — цього не досить; коли ви хоч трохи ціните своє життя і життя всіх ваших людей, виходьте в море, як тільки прибуде вода. Раніше, ніж вони з’являться, ви будете вже далеко, бо вони теж чекатимуть високої води. Оскільки ж їм доведеться пливти двадцять миль, то ви виграєте дві години на припливі, та ще й на віддаленні. До того ж, вони мають тільки баркаси, а не кораблі, і не наважаться йти за вами у відкрите море, ще й при великому вітрі.

— Гаразд, — сказав я, — ви були дуже люб’язні. Чим можу я віддячити вам?

— Сер, — відповів він, — вам нема чого дякувати, бо ви не можете бути певні, чи правду я кажу. Я хочу зробити вам пропозицію. Мені винні плату за дев’ятнадцять місяців служби на кораблі, з яким я відплив з Англії. Голландець, що зі мною, так само не одержував утримання сім місяців. Якщо ви ласкаво сплатите нам ці гроші, ми поїдемо з вами. Коли ви не захочете додати чого-небудь, ми більшого не вимагатимемо; а коли ми доведемо, що врятували вам життя і корабель, та й життя екіпажу, то зрештою ми покладемось на вашу ласку.

Я охоче погодився на це і, забравши обох з собою, негайно подався на корабель. Тільки ми підійшли до судна, як мій компаньйон, що був там, вийшов на місток і радісно гукнув:

— Ого, а ми спинили течу!

— Що ви кажете? Слава Богу! Тоді негайно ж підіймайте якір.

— Підіймати? — здивувався він. — Що ви хочете цим сказати? В чому річ?

— Не розпитуйте, а всі до роботи! І