Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– Сьогодні річниця, леді Анно. Національне свято. Хтось сумує за Драконом-засновником, інші захоплюються Ньепою, треті чекають пришестя їх обох, четверті радіють, що є привід напитися. Все як завжди.

– Але цей рік особливий, хіба ні? – припустила я, уникаючи дивитися на запилені кліщі з вельми красномовними плямами біля руків’я.

– Як ви здогадались? – здивувався Грас.

«Керейрі потрібне весілля саме тепер, а не минулого року і не наступного», – але хлопець не належав до моїх довірених осіб.

– Леді Роксінель казала, – викрутилась я. – Щось про знаки і… емм…

– Опівночі положення зірок буде точнісінько як тої ночі, коли помер Дракон. Таке буває раз на сто років, уявляєте? Вся поліція вийшла на вулиці, щоб не допустити заворушень. Дурні з розуму сходять і розігрують сценки з життя предків аж до ритуальних вбивств.

– Деякі люди дуже дивні, – підхопила я, відчуваючи, що зачепила потрібну струнку в серці Граса.

– Ще б пак! Особливо після прибуття ластонців. Ті в будь-яку нісенітницю вірять, навіть у те, що Дракон Нордес ночами розгулює по палацу і питає кожного зустрічного, чи не бачив він Ньепу.

Мені згадалася перша зустріч з Ріком, якого я вважала привидом. Чужий світ, чужі звичаї, чужа «біологія»… Того дня я й сама повірила б у що завгодно, особливо після своєї «корони»! Добре, що оточуючі ставилися до мене як до злочинниці й більше боялися імпланта, ніж луски. Це допомогло звикнути до себе і не збожеволіти, намагаючись осмислити реалії і перспективи.