Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

— коли особу не віддають під суд, або ухвалюють виправдувальний вирок чи звільняють від відповідальності після суду (п. 6), передумовою всіх випадків, у яких можна домагатися виплати відшкодування, відповідно до цього положення, є протиправне позбавлення волі. Однак оскаржуване тримання під вартою відповідало, як визнав уряд, турецькому законодавству.

Отже, забезпечення ефективного здійснення права, гарантованого пунктом 5 статті 5 Конвенції, не має достатньої міри визначеності...

61. Тож Суд відхиляє другу частину попередніх заперечень ряду і робить висновок, що пункт 5 статті 5 порушено.

«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.

18. Заявник скаржився, що ... в зв’язку з цим він не мав забезпеченого санкцією права на відшкодування за змістом пункту 5 статті 5 Конвенції...

21. Суд приймає визнання з боку уряду факту порушення пунктів 3 і 5 статті 5 Конвенції в цій справі, в результаті чого він може право винести рішення про присудження заявникові справедливої сатисфакції відповідно до статті 41...

«Чітаєв і Чітаєва проти Росії» (Citayev and Chitayev v Russia), 59334/00, 18 січня 2007 року.

192. Суд нагадує, що частина 5 статті 5 Конвенції гарантує право на відшкодування тим, кого, як встановили національні органи або інститути Конвенції, тримали під вартою, порушуючи положення одного з пунктів статті 5 Конвенції ... і що загалом це право буде дотримане в тому разі, якщо є змога звернення за таким відшкодуванням...

193. У цій справі Суд передовсім нагадує про встановлені ним вище факти порушення пунктів 1 (с), 3 і 4 статті 5 і зазначає, що пункт 5 статті 5 є застосовним.

194. Він також зауважує, що, відповідно до національного законодавства, особа, яка була під вартою, може звернутися за відшкодуванням в разі закриття кримінальної справи через брак доказів причетності такої особи до інкримінованих правопорушень... У випадку заявників кримінальні справи проти них припиняли і знову двічі відкривали, а саме 9 жовтня і 23 листопада 2000 року, а також 20 січня 2001 і 29 жовтня 2003 року, відповідно. Навіть більше, після того, як провадження в справі відкрили востаннє, воно, як видно, не закрите і до цього часу.

195. У цьому зв’язку Суд вважає, що визнаний і урядом факт, що в Чечні не діяла судова система, принаймні до листопада 2000 року, а також те, що в кожному випадку жодна з постанов про закриття провадження в кримінальній справі щодо заявників не мала остаточної сили і кримінальну справу й дотепер не закрито, фактично не дали можливості заявникам звернутися з позовом про відшкодування за їхнє позбавлення волі за обставинами цієї справи.

196. Тому Суд відхиляє попереднє заперечення уряду у відповідній частині й постановляє, що було порушення частини 5 статті 5 Конвенції щодо розглянутого строку тримання заявників під вартою.

с. Відмова на підставі підозр

«Секаніна проти Австрії» (Sekanina v Austria), 13126/87, 25 серпня 1993 року

28. ... 30 липня 1986 року суд присяжних, засідаючи в Регіональному суді в Лінці, виправдав пан Секаніна своїм рішенням, що набуло характеру остаточного...

29. Попри це рішення, 10 грудня 1986 року Регіональний суд Лінца відхилив вимогу заявника про виплату відшкодування відповідно до пункту (1) (b) статті 2 Закону 1969 року... На його думку, і далі є ознаки винуватості пана Секаніни, що підкріплюють підозри щодо нього; він перерахував їх, спираючись на матеріали справи суду присяжних. Спірні докази, на його думку, ще можна вважати доводом на користь провини заявника. З протоколу наради присяжних Суд вивів, що вони його виправдали, витлумачивши сумніви на його користь...

Апеляційний суд Лінца докладно з’ясував підстави свого рішення від 25 лютого 1987 року. Він вважав, що частина (1) (Ь) статті 2 Закону 1969 року, згідно з якою право на відшкодування обмежується особами, які були не тільки виправдані, але з яких до того ж знято всі підозри, відповідає австрійській Конституції і пунктові 2 статті 6 ... Конвенції. У зв’язку з цим він не вважає себе зобов’язаним зважати на виправдувальний вирок суду присяжних. З іншого боку, він послався на своє власне рішення від 30 квітня 1986 року, яким давав санкцію на тримання під вартою протягом року ...; і побачив у ньому підтвердження серйозності підозр щодо заявника. Перелічивши всі докази проти пана Секаніни, які, на його думку, не були спростовані в ході судового розгляду, а також ретельно дослідивши свідчення різних свідків, він зробив такий висновок: «Колегія присяжних пристала на думку, що наявних підозр не досить для того, щоб винести вердикт про винуватість, проте не було жодного сумніву в тому, що розвіяти підозри при цьому не вдалося»...

30. Такі твердження — не підкріплені рішенням про виправдання заявника або протоколами наради присяжних — залишали й надалі сумніви як щодо невинуватості заявника, так і правильності вердикту суду присяжних. Попри наявність остаточного рішення, яким пана Секаніна виправдано, суди, які мали ухвалити рішення за позовом про відшкодування, здійснювали власну оцінку винуватості заявника на підставі матеріалів справи суду присяжних. Висловлювати підозри щодо невинуватості обвинуваченого допустимо доти, доки провадження у кримінальній справі не завершилося ухваленням рішення по суті висунутих обвинувачень. Однак посилатися на такі підозри після того, як виправдувальний вирок набере остаточної сили, не є допустимим. Отже, міркування регіонального суду Лінца і апеляційного суду Лінца є несумісним з принципом презумпції невинуватості.

31. Отже, було порушення пункту 2 статті 6...