Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

який забороняв Райхові займатися міжштатною торгівлею оргонними прибамбасами. Гемілл сказав, що кабель не поміститься в його кишені, що, на думку Манґравіта, було дивним, бо ж на тому було громіздке пальто (він же мав десь заховати прилад звукозапису), хоча надворі був червень. Він зрозуміє, що тоді його обвели навколо пальця, лиш коли кабель та його упаковка з’являться як речовий доказ на судовому слуханні по кримінальній справі, у якій він, як виявилося, фігурував геть не як свідок.

О 14:15 наступного дня двоє уже інших офіцерів УПМ приїхали туди разом з інспектором із Департаменту охорони здоров’я Нью-Йорка для проведення офіційної інспекції.

* * *

З Томом Манґравітом я зустрівся в його офісі в Нью-Йорксько-му університеті, де він викладає операторське мистецтво для студентів-кінематографістів. Сухорлявий 84-річний чоловік із запалими очима, охайно розділеним волоссям та сивими вусами, Манґравіт був одягнений у бежеві штани та білу сорочку — саме той набір, який засекречений агент УПМ описав як дивакуватий. «Я був скульптором та художником! — скептично відповів Манґравіт, коли я вказав на це. — Тоді на мені, скоріш за все, були військові штани та біла сорочка. Це мій вранішній стрій!»

«Мені здається, що ті хлопці, які тоді прийшли до мене, були цілковитими дилетантами, — сказав він і продовжив: — Той хлопака із УПМ, який приїхав у мою студію того суботнього ранку, був дивакуватим. Він сказав мені, що його скерував доктор Бейкер. Мене, якщо чесно, шокувало те, яким худим, сивим і вимученим він був. Я було подумав собі, який же з Бейкера в біса лікар, якщо ось це один із його пацієнтів — в очах чоловіка була порожнеча. Я все ще пам’ятаю, які відчуття тоді переповнювали мене. Та він був просто втіленням утоми на землі. Я так зрозумів: УПМ винайняло фабричне приміщення, що на вулиці навпроти, і стежило за моєю студією. Яке ж спускання грошей на вітер. У моїй власності також був дах будівлі, і вони додумалися вказати у своїх звітах навіть розмір грудей однієї дами, з якою я засмагав… Думаю, що якби в оргономічних вченнях та теоріях елемент сексуальності був відсутнім, то Райха б залишили в спокої. А так вони придумали собі, що це от угрупування, з усією їхньою сексуальною лібералізацією, то, напевне, щось лихе».

Манґравіт мешкав у Гринвіч-Віллидж — так і зблизився з богемними колами і прочитав декілька книг Райха. Після розлучення з першою дружиною він впав у депресію, і один із Райхових товаришів направив його до Сільверта. У маленькій оргазмопроцедурній Сільверта, що розташувалася в комунальній квартирі в тому ж районі, де проживав Манґравіт, з меблів стояло лише маленьке ліжечко, що правило і за кушетку. Манґравіт сказав, що скидалося на те, що Сільверт там не тільки працював, але й жив. «Вас роздягали догола, казали дихати глибоко, а ви лупасили подушки та кричали, — так-от Манґравіт описує сеанси терапії, яким піддався, після того як звернувся до Сільверта. — Мета була одна — досягнення тотального оргазму, що цілком і повністю полонить людське тіло, яке стає безпорадним перед його дією».

Манґравіт ділився враженнями про «ауру величі» та «божественні риси та якості», які Райхові приписували його послідовники, тож я запитав його, чи райхівці, на його думку, все ж сформували щось на кшталт культу. «Дивлячись на них, можна було відчути присмак справжньої клановості, — визнав той і додав: — Його поборники, терапевти, усі вони й справді кланялися йому в ноги, та й лідер з нього і справді був хороший. За їхнім припущенням, Райх бажав, щоб в інших людей здоров’я було таким же міцним, як і в нього, і що він успішно завершив процес її [оргастичної потенції] формування в собі, тож дивно читати всі ці книги, як, наприклад, ту, що написав його син, і натрапляти на фрагменти, в яких розказується, що Райх ніколи не приймав душ голяка, а завжди в трусах. Він мав свої заскоки. Але генієм він був, у цьому сумнівів немає».

Ті терапевти, сказав він, були кастою надмірно формальною: учасники завжди зверталися один до одного лише по прізвищу, що попервах видавалося йому доволі дивним. Але вся ця формальність — то лише поверхневий заслін. «Там у кожного сексуальне життя просто вирувало, — розповідає правду Манґравіт, — вільна любов там була всюдисущою. Навіть випадкові зустрічі ніколи не закінчувалися просто так, знаєте — починалися із простого “давай перепихнемось”, що вело до ближчого знайомства і подальшого одночасного перебування у трьох, а то й чотирьох відносинах». Прочитавши мемуари Оллендорф про її час, проведений із Райхом, Манґравіт постановив, що «Райх, вочевидь, тарабанив усіх, кого хотів, хоч і був одруженим — вона не надто і заперечувала».

Сільверта Манґравіт описує як «особливо затятого» поборника: «Він намагався перерайхити самого Райха; навіть найменшу дрібничку, яку було міг бовкнути Райх, він тут же роздував». Райх, за словами Манґравіта, «не спускався з вершини своєї маленької гори, що здійнялася над рівнинами» там у Мені, і те, яким Райх поставав перед його очима, диктувалося його терапевтом: «Щоразу, як Райх робив нове відкриття, воно тут же набувало форми святого закону, який через терапевтів доносився до пацієнтів, і все це або перетравлювалося і засвоювалося в їхніх мізках, або ж вибльовувалося, залежно від того, як Сільверт профільтрує та перекрутить інформацію».

Вже незабаром Сільверт домігся того, що і Манґравіт, окрім терапії, ще й користуватиметься акумулятором. Манґравіт сказав мені, що, сидячи в приладі, «відчував тепло і задоволення», і згодом помітив, що той допоміг йому позбутися головного болю та інших дрібних недуг. Йому вистачило допитливості, аби повторити і деякі інші Райхові експерименти, тож він вів реєстр температурних відхилень тіла до та після користування камерою. 40 чи 50 приладів було зібрано із врахуванням особливих побажань клієнтів, як-то камери для дітей з дитсадка,