read-books.club » Пригодницькі книги » Метелик 📚 - Українською

Читати книгу - "Метелик"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарр'єр. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 155 156 157 ... 172
Перейти на сторінку:
про майбутнє.

Моя індійська родина

Найпоширеніший засіб пересування в цьому місті — велосипед. Отож я купив його й собі. Джорджтаун та його околиці лежать на рівнині, і їздити тут, навіть на великі відстані, неважко. Велосипед має два міцні багажники: один спереду, другий — ззаду. Тепер я, як і більшість місцевих жителів, можу везти з собою ще двох чоловік.

Щонайменше двічі на тиждень я зі своїми індійськими подругами прогулююсь по одній-дві години. Вони не тямлять себе від радості, і я вже здогадуюся, що одна з них, молодша, закохана в мене.

Вчора до них навідався їхній батько. Досі я його не бачив. Він живе тут неподалік, але жодного разу не заходив до нас, я знав лише братів індійок. Це високий літній чоловік з дуже довгою і білою мов сніг бородою. На розумне й благородне чоло спадає сріблястий чуб. Розмовляє тільки рідною мовою, а дочки перекладають. Він запросив мене до себе в гості. Велосипедом до нього їхати недовго, пояснив він через юну принцесу, як я називаю його молодшу дочку. Я пообіцяв, що неодмінно завітаю.

З’ївши кілька тістечок І випивши чаю, гість прискіпливо оглядає будинок і прощається. Юна принцеса сяє від щастя, побачивши, що батько пішов від нас задоволений.

Мені тридцять шість років, але я ще при доброму здоров’ї, почуваюся молодим, і всі, на щастя, за такого мене й мають. Друзі кажуть, що на вигляд мені не більше, ніж тридцять. А цій крихітці лише дев’ятнадцять, вона вродлива, спокійна і дуже щира. Кохати таку чарівну дівчину і знати, що вона мене кохає, було б для мене справжнім подарунком.

Коли ми всі троє їдемо на прогулянку на велосипеді, то вона завжди сідає на передній багажник; ця дівчина добре знає, що коли вона сидить рівненько, а я, налягаючи на педалі, нахиляюсь уперед, то опиняюсь дуже близько до її голови. А коли вона відкидає голову назад, я бачу всю красу її персів під вуаллю, вони під нею гарніші, ніж коли б були зовсім оголені. Під час цих легеньких доторків її великі чорні очі спалахують яскравим вогнем, а її темно— червоні губи на тлі чайного відтінку обличчя розтуляються, прагнучи поцілунку. Чудові білі зуби додають краси її ротикові. Вона має звичку, розмовляючи, показувати кінчик рожевого язика, що здатне штовхнути до розпусти най— святіших святих нашої католицької віри.

Сьогодні ввечері ми збираємося з нею в кіно. Сестра не піде з нами — в неї нібито мігрень. Я маю підозру, що вона це вигадала, щоб дати нам змогу побути вдвох. Моя юна принцеса приходить до мене в білій мусліновій сукні, що сягає їй майже до ступні; коли вона йде, з-під сукні виглядають тільки кісточки та троє срібних кілець на них. Її ноги в сандалях зі сріблястими зав’язками мають вишуканий вигляд. На правій ніздрі в дівчини крихітна золота скойка. На плечі спадає коротка муслінова вуаль, що її притримує золотиста стрічка навколо голови. Зі стрічки на чоло звисають три шнурочки, унизані різнобарвними камінцями. Звісно, це прикраса недорога, а коли вона погойдується, з-під неї виглядає синє татуювання.

Всі мешканці нашого будинку, ї ї брати й сестри, мої друзі Кюїк-Кюїк і однорукий, замилувано дивляться, як ми, щасливі, йдемо з дому. В них такий вигляд, ніби вони знають, що ми повернемося з кіно нареченими.

Я допомагаю їй сісти на свій багажник з подушечкою І рушаю до центру міста. Там, де вулиця погано освітлена, ця чарівна дівчина враз тягнеться до моїх губів і цілує мене. Це сталося так несподівано, що я мало не впав з велосипеда.

Ми сидимо в глибині зали, тримаючись за руки. Я розмовляю з нею пальцями, і вона так само відповідає мені. Наша перша любовна розмова в кінозалі, де йде фільм, який ми не дивимось, відбувається зовсім нечутно. Її пальці, гаряча долоня розповідають мені більше, ніж коли б вона говорила про те, як мене кохає, як прагне стати моєю. Дівчина схиляє мені на плече голову, і я цілую її таке чисте й ніжне обличчя.

Це сором’язливе кохання, що так довго не розквітало, швидко переходить у непогамовну пристрасть. Перш ніж узяти дівчину, я пояснив їй, що не можу одружитися з нею, бо маю у Франції сім’ю. Але це її не стримало. Однієї ночі вона залишилася в мене. Потім дівчина сказала, що мені краще було б перейти жити до її батька, щоб не муляти очі її братам та сусідам-індійцям. Я згодився й поселився в домі її батька; він живе з юною індійкою, далекою родичкою, яка доглядає за ним. Це не дуже далеко від будинку, де залишився Кюїк-Кюїк, — якихось метрів п’ятсот. Обидва мої товариші приходять до мене щовечора. Часто й вечеряють зі мною.

Ми й далі торгуємо в порту городиною. Я виходжу з дому о ні в на сьому ранку, і майже щодня зі мною йде моя індійка. У великій шкіряній сумці ми несемо термос із чаєм, банку варення й грінки. Потім ми чаюємо з Кюїком та одноруким. Моя індійка сама готує ці сніданки і дбає про те, щоб ми всі четверо снідали разом. У сумці є й невеличка облямована мереживом мата, — індійка вельми манірно стелить її на тротуарі, спершу підмівши його щіткою, і розставляє чотири порцелянові чашки та блюдця. І ми, поважно всівшись на тротуарі, снідаємо.

То не дуже зручно сидіти на тротуарі й пити чай, так ніби ти сидиш у якійсь залі, але їй та Кюїк-Кюїку це видається цілком природним. Вони не звертають жодної уваги на перехожих. Я не хочу їй перечити. Вона така рада розливати нам чай і накладати на грінки варення, що я дуже засмутив би її, коли б відмовився від її послуг.

А минулої суботи сталася подія, що допомогла мені розгадати одну загадку. Ось уже два місяці ми живемо разом, і юна принцеса часто дарує мені невеличкі золоті уламки. Це щоразу частинка якоїсь коштовності: то половина золотої обручки, то одна сережка, то шматочок ланцюжка, то чверть або й половинка медалі чи монети. Хоч індійка й пропонує мені продавати все це, я не продаю, а складаю в коробку, бо жити на що маю. У мене зібралося вже грамів чотириста золотого лому. Коли я запитую в дівчини, звідки це золото, вона тільки обіймає мене, цілує і сміється, але ніколи нічого не розповідає.

І ось у суботу о десятій ранку моя індійка

1 ... 155 156 157 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"