read-books.club » Сучасна проза » Свобода 📚 - Українською

Читати книгу - "Свобода"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Свобода" автора Джонатан Франзен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 155 156 157 ... 207
Перейти на сторінку:
про те, що держава винна нам, платникам податків, триста трильйонів доларів? Бо саме таке число вийшло у Дена, разом зі складними відсотками. Триста трильйонів доларів.

— Дуже багато, — ввічливо погодився Джоуї. — Тобто мільйон доларів на кожного громадянина країни.

— Саме так. Просто нечувано, як ви вважаєте? Скільки ж вони заборгували нам!

Він поміркував щодо того, чи не варто нагадати їй, як важко було б міністерству фінансів відшкодувати, скажімо, гроші, витрачені на перемогу у Другій світовій війні, але Елен не справила на нього враження людини, з якою можна сперечатися, і до того ж, його починало нудити. Він чув, що Дженна так чудово говорить іспанською, але, прослухавши курс мови лише у старших класах, він не міг розібрати, що вона каже: чутно лише caballos те, caballos се... Сидячи із заплющеними очима в мікроавтобусі, набитому ідіотами, він раптом усвідомив, що троє людей, яких він більше за все на світі любив (Конні), поважав (батько) і які йому дуже подобалися (Джонатан), — усі троє були з ним, щонайменше, нещасливі, або навіть, за їхнім зізнанням, їх від нього нудило. Він ніяк не міг позбутися цієї думки, вона була наче сумлінням, що з’явилося на службу. Він щосили стримувався, аби не виблювати, бо блювання зараз, через тридцять шість годин після того, як воно принесло б велику користь, стало б проявом найвищої іронії. Раніше він уявляв собі, що шлях до перетворення себе на дуже крутого, на справжнього покидька ставатиме більш крутим і неприступним дуже поступово, повсякчас підносячи йому приємні подарунки за докладені зусилля, і що в нього буде достатньо часу, аби пристосуватися до кожного етапу. Але зараз він знаходиться на самому початку цього шляху, а його вже переповнює відчуття, що в нього кишка тонка стати тим, ким він хоче стати.

Естансіа ель Тріунфо, однак, виявилося просто райським куточком. Біля прозорого, наче сльоза, струмочка, в оточенні жовтих пагорбів, що поступово підіймались до пурпурної лінії гірських кряжів, зручно влаштувалися щедро политі сади, і вигони, і повністю, модернізовані кам’яні котеджі, і стайні. Номер Джоуї та Дженни мав величезну площу нічим не зайнятої, обкладеної кахлем підлоги й широкі вікна, що виходили просто на бурхливий потік. Джоуї побоювався, що ліжок буде двоє, але або Дженна планувала спати у королівському ліжку разом із матір’ю, або ж вона змінила замовлення. Він витягнувся на бархатному покривалі глибокого червоного кольору і потонув у його ніжній розкоші вартістю тисяча доларів за день. Але Дженна вже перевдягалась у спеціальний костюм для верхової їзди і черевики.

— Фелікс хоче показати мені коней, — повідомила вона. — Хочеш піти з нами?

Він не хотів, але розумів, що краще не сперечатися. «Лайно — воно всюди лайно», — подумав Джоуї, коли вони наблизились до стайні, звідки йшов сильний запах. У золотавому вечірньому світлі Фелікс і конюх виводили за повід розкішного чорного жеребця. Той підстрибував, і рвав повід, і трохи брикався, але Дженна підійшла просто до нього, і в неї був такий захоплений вигляд, що вона на мить нагадала Джоуї про Конні й відразу припинила дратувати його; і вона простягла руку і погладила коня по голові.

— Cuidado, — сказав їй Фелікс. — Обережно.

— Та нічого, — відгукнулась Дженна, дивлячись жеребцю просто в очі. — Я йому подобаюсь. Він довіряє мені, я це бачу. Правда, любий?

— ¿Deseas que algo algo algo? — спитав Фелікс, смикнувши повід.

— Говори англійською, будь ласка, — холодно попросив його Джоуї.

— Він питає, чи я хочу, щоб вони сідлали його, — пояснила Дженна і швидко заговорила з Феліксом іспанською, який заперечив, що algo algo algo peligroso — дуже небезпечно; але не на ту натрапив. Конюх доволі грубо потягнув за повід, Дженна раптом схопила коня за гриву, а Фелікс обхопив її стегна своїми волохатими руками і підкинув її просто на спину коня. Кінь розставив ноги й відстрибнув убік, натягнувши повід, але Дженна вже нахилилась далеко вперед, так що груди її зарились у гриву, а обличчя опинилось біля вуха коня, і почала бурмотіти якусь ласкаву нісенітницю. Джоуї був приголомшений. Коли кінь заспокоївся, дівчина взяла повід і пустила його галопом у дальній кінець вигону, поринувши у малозрозумілий діалог, наказуючи коню то стояти на місці, то відійти назад, то нахилити чи підняти голову.

Конюх сказав щось Феліксу про chica — дівчину, сказав це хриплим від захоплення голосом.

— До речі, мене звуть Джоуї, — втрутився Джоуї.

— Привіт, — відгукнувся Фелікс, не зводячи очей із Дженни. — Тобі теж коня вивести?

— Поки не треба. Але зроби мені послугу, розмовляй англійською, гаразд?

— Як хочеш.

Душа у Джоуї співала, коли він побачив, яка Дженна щаслива. Останнім часом вона була така різка і сумна — не тільки під час подорожі, а ще за кілька місяців до неї, — що він почав міркувати, чи є в ній щось іще, чим можна милуватися, окрім вроди. Тепер він бачив, що вона, принаймні, знала, як отримати задоволення від грошей. Але водночас його лякала сама лише думка про те, скільки ж грошей потрібно витратити, аби зробити її щасливою. Бути людиною, яка може тримати її в узді, — завдання не для легкодухих.

Вечерю подали лише після десятої, на довгому столі, який цілком вирізали з дерева — воно мало бути близько двох метрів у діаметрі. Славетні аргентинські біфштекси виявилися і справді чудовими; а вино викликало слова захвату в Джеремі. І Джоуї, і Дженна пили вино келих за келихом, і, може, саме з цієї причини, вже після опівночі, коли вони, нарешті, вляглися на безкрає ліжко, він пережив перший у своєму житті випадок, про який стільки чув, але ніколи не міг уявити, що колись матиме такий досвід. Навіть із найменш привабливими дівчатами він завжди був на висоті. Навіть зараз, доки він не встиг зняти штани, у нього був такий твердий, наче шматок деревини обіднього столу; але чи то він помилився щодо цього, чи то ніяковів через те, що стоїть перед Дженною повністю оголений... Коли вона почала качатися на його нозі, не знімаючи трусиків, буркочучи щось під ритм рухів, він раптом відчув, що відлітає геть, наче у центрифузі, наче він супутник, що подолав закони гравітації, і став усе більше віддалятися думками від цієї жінки, яка вже встигла запхати язика йому в рота, і чиї, на щастя, надзвичайні цицьки розплющувались об його

1 ... 155 156 157 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свобода"