Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Помічники захлинулися розпеченою лавою, а я удостоїлася одного-єдиного питання:
– Хто ти?
На щастя, відповіли на нього замість мене:
– Ти бачиш останню відьму, тварино. – Дивна річ, біле волосся Лана майоріло в тиші підземелля. – Та й взагалі, ти дивишся востаннє!
Тонкі губи Маргета розтяглися в знущальній посмішці. Ні, він не вважав, що все скінчено! Це був короткий епізод, що не затьмарить майбутніх перемог.
– До зустрічі! – Горець схилився в жартівливому поклоні.
І нічого не сталося.
– Тут підземний світ. – Як же мене обрадував спокійний голос Гента! – І вихід звідси один – вгору сходами. Чи ти відьма? Сумніваюся. Тому гру скінчено.
– Знущаєшся? – Маргет глузливо вигнув брову. – Не чекав образ від воїна. Яке розчарування...
– Забагато честі! Він лиш намагається копіювати мене. – Правитель Старилісу простягнув мені руку. – Вставай, Рено.
Я похитала головою. Ноги рішуче сказали: «Нізащо!» і, схоже, найближчим часом не планували змінювати рішення.
– Генте! Виведи її! Чи винеси.
Мене безцеремонно схопили в оберемок і потягли до сходів.
– Тобі зі мною не впоратися, безрідний виродку!
Як би я не захоплювалася Ланом, моя думка повністю збігалася з думкою Маргета. Кажуть, сила божевільних подвоюється, а майже бог до того ж загнаний в куток… Поєдинок – це, без сумніву, дуже видовищно і благородно, проте похоронний вінок – не найкращий втішний приз. І Ліс може залишитися без правителя… Та й не треба легенді вмирати!
– Повністю згоден. – Біловолосий вампір чомусь опинився біля нас. – Я вже не в тому віці, коли ризикові пригоди підвищують самооцінку. Передавай мої співчуття Реху!
– Що ще за?.. – здивувалась не тільки я. – Ви тікаєте?!
– Ми йдемо. Шерване, він твій. Зроби ласку, не грайся з ним, а то раптом викрутиться?
Щоку обдало холодним повітрям, але більше ніщо не вказувало на стрімке переміщення Стража.
– Це вбивство, – тихо промовив над самим моїм вухом Гент.
– Це відплата, – незворушно відповів Лан.
А мене не покидало слабке відчуття того, що я пропустила дещо неймовірно важливе. Підле таке відчуття і донезмоги нав’язливе.
– Нехай з гномами розбираються нічні, – правитель Старилісу перейшов до практичної сторони справи. – Їм корисно іноді зайнятися чимось, окрім шаленого полювання і вдаваного каяття.
Так, напевно, проблема в гномах… Я сподівалася, що не помилилась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.
