Читати книгу - "Полтава"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Король, щоб додати відваги своїм людям, казав собі побудувати дімок так близько полтавських шанців, що кулі долітали до самих дверей. Він ні раз не дорожив собою. Під'їздив або й підбігав тільки зі шпагою в руці під самі ворожі окопи і, як від мух, обганявся від куль. І свої, і вороги стали вірити, що його куля не береться. Але й того було замало. Дезерція росла, особливо в частинах гетьмана Мазепи.
До Апостола перейшли два ротмістри з двома волоськими хоругвами, а навіть гетьманський конюший зрадив свого пана. Гетьман раменами здвигав, кажучи:
— Тепер я вже й не знаю кому вірити.
— Краще хай ідуть тепер, ніж мали би нас покинути серед бою, — відповів Чуйкевич.
— Найкраще звести рішаючий бій негайно, — докинув від себе Орлик, — бо з кождою дниною ворог росте, а нас меншає.
— Я так само гадаю, — притакнув гетьман, — але королеві заманулося Полтави. Він привик добувати великі городи і ніяк не може погодитися з гадкою, що українські "борсучі нори" не хочуть йому піддаватися.
— Хоробро обороняються наші міщани, — завважив Орлик.
— Як над ними стоїть московський командант, — докінчив гетьман і задумався.
— Колись жалуватимуть того, — озвався Войнаровський.
— Прийде каяття, та вороття не буде, — ніби зі сну — збудився гетьман. — Стільки зусиль піде намарно. Та не наша вина, хоч нас винуватими зроблять.
— За що? — зжахнувся Чуйкевич.
— В тім-то й трагедія наша, що ми не винуваті. З заложеними руками не сиділи, а трудилися невтомно, як розуміли і як могли найкраще.
Від Полтави долітав гук канон. Снувався дим по полях, їхали вози з раненими шведами й запорожцями.
Войнаровський спитав несміло:
— Що ваша милість гадають тепер робити?
Гетьман глянув здивовано на свого небожа.
— Питаєшся, синку? Невже ж я можу вибирати? Остається одно: кріпко триматися союза з королем Карлом і витривати до останньої хвилини. Хоч би, крім вас, всі покинули мене, будемо боротися за нашу самостійність і або добудемо її, або...
— ...або згинемо, — доповіли хором.
— Або згинемо, — повторив гетьман, — бо мертві сорому не чують. А мені вже того сорому отак, — і показав на горло. — У Понятовського як мало людей, а він не хитається і не чути, щоб котрий із його поляків перейшов до царя, а порахуйте, кілько нас було у Гірках, а кілько є тепер. Не ворог нам страшний, панове, а затрата лицарської і громадянської честі, без якої жадному народові вольним не бути.
Перед гетьманською квартирою спинив коня шведський трабант. Його негайно пустили до гетьмана. Доручив лист. Гетьман розломив печать і перебіг письмо очима.
— Завтра, панове, переходимо в Жуки, — сказав, уручаючи письмо Орликові. — Відпиши, Пилипе, королеві, що станеться, як він собі бажає.
XLV
Король Карло стягав свої війська близь Полтави, москалі збиралися на лівім березі Ворскли.
Отаборилися шанцями і редутами між Петрівкою а Крутим Берегом, направо й наліво били стовпи і фашини в болотах та строїли мости для переходу через Ворсклу.
Шведи напроти московських редут висипали невтомними руками запорожців свої контрредути.
Москалі вибрали найближчу віддаль від Полтави, построїли тут найсильнішу редуту і хотіли з того місця переломити шведські контрредути, щоб поспіти Полтаві на відбій, бо цар принаглював їх до того. Він за всяку ціну хотів вдержати цей город. "Предкладаю вам, — писав до Меншикова, — два способи. Перший напад на Опошню, щоб таким чином зробити диверсію, а другий підійти з лівого боку під Полтаву і старатися післати туди людей і муніцію".
Меншиков скликав воєнну раду. Явилися: Рєпнін, Ренцель, Даль, Боль, Шенбург і другі. Рішили післати генерала Беллінга, щоб перейшов Ворсклу нижче Полтави, обійшов город і напав на Опошню, генерал Гольц мав переправитися вище Полтави і вдарити на Будища. В той спосіб хотіли відтягнути Карла від облоги, щоб тоді кинутися й перерзати блокаду. План не вдався. Шведи відбили москалів з великими втратами і всі свої сили згуртували під Полтавою. Пішли в хід усякі воєнні фортелі. Меншиков вдавав, що готується переходити Ворсклу в однім місці, а між тим у другому переправляв бригадира Головіна з 900 москалями, перебраними за шведів. Головін щасливо передістався до Полтави, але в два дні пізніше, під час випаду з твердині дві його роти шведи витяли, а решту з самим Головіним взяли у полон.
Дня 4 червня прибув під Полтаву сам цар Петро. В пустій бомбі післав Келлінові відомість про свій прихід із Таганрога, дякував гарнізонові, за хоробрість і обіцяв скоро звільнити твердиню. Розглянувшися у ситуації, велів Скоропадському нападати на тили шведської армії, а генералам Рене й Алляртові перейти на правий бік Ворскли, щоб тривожити ворога безнастанними нападами на його частини, які мусіли відриватися від головної армії й добувати для неї фураж і провіант. З приходом царя положення шведів і козаків помітно погіршилося. Цар привів нові свіжі сили, нову артилерію, муніцію й провіант. У його під рукою було 80 тисяч війська, крім того, Скоропадський зі своїми козаками, Долгорукий з шістьма полками і з 4 тисячами калмуків і волохів, разом близько сто тисяч москалів проти утроє меншої армії Карла й Мазепи.
Дня 17 червня припадали уродини короля Карла. Але він заздалегідь заповів, що не бажає собі, щоби їх в який би то не було спосіб святкувати. Це такий день, як і другі.
Сутеніло, мовкли стріли. В Полтаві і в таборі шведськім люди збиралися відпочивати.
Гасли огні, мушня заспокоювалася, тільки задуха стояла страшенна. Поля, вали й мури, розігріті за днини, віддавали тепло, прямо ригали ним на втомлених денними боями людей.
Король довго ходив по своїй квартирі, ніби втікав від своїх думок. Не міг. Тріснув дверми і подався до квартири Левенгавпта.
Левенгавпт, не розбираючись, положився на свій шкурою вкритий тапчан, докурював люльку і проклинав полтавські мухи, що бреніли, як бджоли в улику, і не лиш кусали, але й лізли до очей, до носа і до рота, що ніяк обігнатися від них не було можна. Стеля була прямо чорна, в углах роїлося, від стіни до стіни висіли гидкі гірлянди. Левенгавпт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полтава», після закриття браузера.