Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Розгнівана Ярина у вечірніх сутінках не помітила, як з машини вийшов чоловік в капюшоні та повільно рушив за нею. Вона вже відкрила рюкзак, щоб дістати ключі, коли згадала, що їх немає. Довелось набирати номер власної квартири.

— Впустіть, це я, — буркнула Ярина в мовчазний домофон.

Залізні двері відімкнулися, й вона потягнула їх на себе. Як на зло, лампочка в під’їзді також не горіла. Ярина перечепилась, ледь не впала й лише почула як її речі з тихим стукотом посипалися з незакритого рюкзака на землю. Хотілося закричати та кинути рюкзак вслід за іншими предметами. Ярина зробила глибокий вдих, скрипнула зубами, присіла навколішки й почала навпомацки збирати ручки, монети, блокнот та різний дріб'язок. 

Вона не звернула уваги, що двері за спиною не грюкнули.