Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Ні, не треба, дякую. Хочу пройтися та провітрити думки, щоб випадково нікого не вбити, — вона нервово постукала пальцем по смартфону. Екран яскраво засвітився через її дотик. — Слухай, а ти є в соцмережах? В інстаграмі? — Ярина перевела зацікавлений погляд на Максима. Та й варто підготуватися, якщо він може побачити її сториз. 

Він вже відкрив рота, але на кілька секунд ніби завис. 

— Я маю старий акаунт, але давно ним не користуюсь і нічого не викладаю. А чому ти питаєш? 

— Та просто. Думала, може почати за тобою стежити, — вона посміхнулась, підійшла до нього впритул та швидко обійняла. — Дякую за вечір. Мені все дуже сподобалося, — Ярина обережно підняла голову та глянула Максиму в очі. — Сподіваюсь, скоро побачимось.

Він посміхнувся та ніжно обхопив її обличчя руками:

— Можемо завтра, — його вуста м’яко накрили її губи. — Якщо не маєш планів, — додав пошепки після поцілунку.

— Побачимо, — вона загадково посміхнулась й вирішила не казати, що наразі планів немає, але все може змінитися, якщо її сьогодні викрадуть чи вб’ють.

Максим провів її до дверей під’їзду. Ярина легко поцілувала його в щоку та побігла яскраво освітленою вулицею до зупинки. Їй пощастило заскочити до трамвая, який одразу поїхав, як вона прилаштувалась біля вікна в кінці вагона.

Ярина вирішила не гаяти час даремно й почала пошуки старого акаунта Максима. Цікаво ж подивитися, що він раніше викладав, чим жив. Лише за ім’ям та прізвищем майже одразу вдалося знайти потрібний обліковий запис.

Максим не збрехав, остання фотографія викладена шість років тому. Але варто було прогортати кілька знімків вниз, і Ярина відчула, як її щоки палають. Та під цю презентацію фотографій не вистачало тільки пісні “Мама не зна, де татусь гуляв, він був точно не в храмі…”.

Костянтин, звісно, казав, що його брат мав… активне соціальне життя. Але до того цей образ не збігався з Максимом, який приїжджав з піцою, запрошував до театру та ресторану, завжди питався її думки. А тепер ці слова набрали ваги та стали більш реальними.

Ярина хихикнула та прикрила рота долонею. До цього Максим здавався таким ідеальним, що поруч з ним аж ніяково було стояти — доводилося почуватися суцільним набором недоліків. Але з таким минулим… Він почав здаватися більш живим.

Проте не встигла вона відкрити та наблизити фотографію, на якій Максим був без сорочки, як раптом з екрана зникли всі фотографії та з’явився напис, що акаунт приватний. 

Боже, то він увесь цей час намагався згадати пароль чи що? І чого таке приховувати? Цікаве минуле, було б що обговорити.

Ярині хотілося кинути заявку на стеження, але небажання включати Максима в розборки з Сергієм пересилило. Нехай і уявні.

За п’ять зупинок Ярина вийшла та у світлі ліхтарів попрямувала до улюбленої кав’ярні біля парку. Поки стояла в черзі, набрала Костянтина, щоб запитати, чи не купити і йому кави та булочки. Зрештою, у неї вдома тільки порожній зацвівший холодильник та чайник, з якого можна випити кип’ятку.

— Привіт! Хочеш кави?

В похмурому голосі промайнуло здивування:

— Зараз?

Навряд чи вона мала на увазі цей момент, але, можливо, це запрошення на майбутнє?

— Так, я за десять хвилин буду вдома, — на касі якийсь чоловік почав кричати на касира, що той йому решту видав монетами, а не купюрами. — Через двадцять хвилин.

— В сенсі? Нащо ти сюди їдеш? Тут може бути небезпечно.

— У мене вдома завжди так було. Через сусідів згори. То тобі брати каву чи як?

Костянтин помовчав.

— Ні, дякую, ми взяли різних напоїв до піци.

Значить, вони влаштували бенкет, а не перфоманс. Чудово.

— Гаразд. Скоро буду. Але ви хоч з вікна визирніть, щоб якщо мене в під’їзді вкрадуть, то ви побачили викрадача.

— Добре, — він вже збирався прощатися та скинути виклик, коли на фоні почулося якесь бурмотіння. — Сергій каже, що хоче капуоранж.

— Зв’язок поганий, нічого не чутно. Відключаюсь, — Ярина скорчила гримасу та скинула виклик.

Коли дійшла її черга, вона замовила лате з карамеллю та пішла за стіл в кутку біля вікна. Зрештою, нічого не станеться, якщо вона прийде трохи пізніше. До зустрічі з Сергієм треба ще морально підготуватися. Ну, і зі злочинцем також.

Проте не встигла Ярина всістися, як на смартфон прийшло сповіщення, що банківську картку заблоковано. Інтернет зник, а виклик до банку не пройшов. Рахунок на телефоні несподівано виявився від’ємним. 

— Та як так… 

Ярина приєдналась до вайфаю закладу та розпочала чат з оператором банку, який стверджував, що онлайн відновити картку неможливо і треба обов’язково телефонувати. І як це зробити, якщо на рахунку грошей немає, а єдина картка заблокована?

Зла та пригнічена Ярина, якій до того навіть спало на думку порадувати Сергія капуоранжем, допила каву та агресивними кроками попрямувала до будинку. Вона зайшла до внутрішнього двору, на виході з якого стояв темно-сірий автомобіль з потертими та забризканими брудом номерами.