Читати книгу - "Спомини"

13. Коли йде мова про акцію деяких монахів, то їх можна здержати від усеї справи, якщо правительство собі цього виразно бажає. Це не є засаднича річ, і в тому не буде труднощів.

14. Щоби краще поінформувати радянські правительські круги, я виготовлю обширний меморіял про Католицьку Церкву в Радянському Союзі, представлю річево і об’єктивно її історію і її устрій[745]. Я хочу виказати, на чому ми опираємося і що так рішуче обстоюємо, готові завжди навіть на кроваві жертви з нашого боку, як це було в часах козаччини і царського володіння з її жорстоким ліквідуванням Греко-Католицької Церкви. Внаслідок того ми і нині в Радянському Союзі не являємося агресорами або інтрузами і антидержавниками, але є горожанами з історичними правами, набутими явним, одвертим і щирим ісповіданням своїх католицьких переконань, чесною працею, а навіть і кров’ю.

15. Кромі того, якщо таке бажання правительста, напишу ще про відношення греко-католиків до поляків — католиків римського (латинського) обряду, порушуючи загалом питання обрядів і національностей в Католицькій Церкві і католицькій науці. І можна вже тепер сказати, що відношення комунізму до народностей є, mutatis mutandis[746], аналогічно подібне до відношення Католицької Церкви до народностей і обрядів.

Перейдім до третьої частини, а саме до справ, які відносяться до мене як до особи і греко-католицького митрополита, а саме:

1. Ввиду поставленого мені важкого завдання є конечна свобода рухів, зносин з єпископами, священиками і вірними, відправи богослужень, переписка, праця в бібліотеках, удержання помешкання і з тим зв’язаних життєвих потреб і вимог.

2. Рівно ж, щоби я міг успішно помогти в нав’язанні добрих відносин між Радянським Союзом і Католицькою Церквою, я мушу сам розглянутись в церковних справах: хто і які є діючі провідні особи, які є видані закони і зарядження і інше. Словом, я мушу визнаватись в цілій ситуації, видіти всі труднощі і можливості в створеній теперішній дійсності, в міжнародному, зокрема, церковному положенні, що є з собою тісно зв’язані. Конечні є відомості про прилюдні виступи католицьких єпископів в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Альбанії і Югославії, про подорож кардинала Сапєги до Риму[747] тощо. В тій ціли треба, безумовно, роздобути Acta Apostolicae Sedis[748], Osservatore Romano[749], Annuario Pontificio[750] і ін.

3. Найбільшою перепоною у належному виповненні мого завдання являються юридичні наслідки судового вироку. Я — ні в’язень, ні свобідний горожанин. Я позбавлений всякого майна, позбавлений ще на 3 роки всіх горожанських прав і рішенням ОСО[751] призначений в інвалідний дім під наглядом МҐБ. Я був засуджений на 8 літ, просидів майже 8 1/2, скомпромітований в правному значінні перед радянською державою як її горожанин, а навіть, з огляду на розпочату тепер працю, під деяким оглядом і перед Католицькою Церквою і судом історії. Як можу я виступати в ролі великого довір’я, коли я ще формально persona odiosa[752] — неприємлива особа. Слушно можуть мене спитати всі: як я міг перенимати таку відповідальну місію, не регабілітуючи себе перед тим правно? Це є також перший крок і перша умовина, щоби зачинати реституювати митрополію.

4. Фактично, я почуваюсь покривдженим і зневаженим несправедливим присудом. Це виказав я в моїй обширній предложеній автобіографії, написаній на бажання МВД. Вправді, всіх наруг, терпінь, знущань, утрати здоров’я, громадянської чести, матеріяльного знищення, спричинених шкід, душевних і матеріяльних, греко-католицьких вірних задля мого ареста, тюрми і ляґра — ніхто не в силі на