Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

Антон підійшов до невеличких дверей у цеху. Десь неподалік чулося шипіння паровоза. Ми зайшли і піднялися сходами кудись високо. Потім вийшли на довгий балкон, влаштований під самою стелею. Балкон був закритий дерев’яними щитами, у яких були вирізані щілини. Антон припав до одної зі щілин і запросив мене зробити те саме. Крізь щілини було видно те, що відбувалося внизу. Цех, у який заходила залізнична колія. По колії у цех заїхав вагон, його штовхав невеличкий паровоз. Він загнав вагон у тупик, відчепився й поїхав назад. Ворота за паровозом зачинили солдати, у цеху нікого не залишилося. Приміщення освітлювалося потужними прожекторами. Потім до вагона вийшло двоє чоловіків у сірих костюмах, які я бачив на фабричних. Вони відчинили двері вагона. Я ледь не скрикнув від здивування, бо всередині виявилися люди. Судячи з одягу, звичайні селяни. Вони перелякано виглядали назовні.

— Вітаємо вас на нашому пункті допомоги переселенцям «Нове життя». Тут вам видадуть новий одяг, підйомні гроші, продукти на дорогу. Але спочатку ви всі мусите пройти медичний огляд. Чоловіки окремо, жінки окремо. Прошу розподілитися, — попросив один із фабричних, інший же приставив до вагона сходи, якими було зручно виходити. Селяни перелякано озиралися, почали виходити з вагонів. — Чоловіки йдуть до блакитних дверей, жінки — до рожевих, а діти віком до чотирнадцяти років — до червоних. Медичний огляд забере десь годину, потім вам видадуть новий одяг і взуття, нагодують, ви отримаєте на руки підйомні гроші. Прохання зберігати спокій, не штовхатися. Жінки можуть брати з собою дітей до трьох років.

Чоловік говорив спокійним приємним голосом, якому хотілося вірити. Він би міг бути чудовим шахраєм, із таким голосом. Я важко дихав. Дивився, як селяни виходять із вагона і діляться на черги, окремо чоловіки, окремо жінки, окремо діти. Вони заходили за двері. Двоє фабричних ходили біля них, допомагали порадами, жартували, підбадьорювали. Ось уже весь вагон розійшовся. Фабричні зачинили двері, за які пішли селяни.

Потім фабричні зазирнули до вагона, мабуть, перевіряли, щоб там ніхто не залишився. Вийшли, прибрали сходи, зачинили двері.

— Готово! — крикнув один.

З вулиці відчинили ворота, до цеху заїхав паровоз, забрав вагон і потяг його кудись.

— Ходімо далі, пане інженере, — прошепотів Антон.

Ми пішли тим самим балконом під стелею. Перейшли до якогось залу, де знову дивилися у щілини. Внизу були самі чоловіки.

— Так, я знаю, що всі ви хочете до вітру, бо у вагоні туалету не було. Зараз беріть папір, сідайте над рівчачками і робіть свою справу. Підтиратися папером, як соломою. На цигарки папір цей не красти, бо він смердить дуже, коли курити. Так, хлопці, сідаймо, це як на гнійник вийшли, тільки чистіше. Звільняйте шлунки, бо попереду на вас чекає чудовий сніданок. Борщ із м’ясом, смажена на салі картопля, солоні огірки! Сам би їв, та грошей немає! — весело пояснював фабричний.

Антон штовхнув мене, ми пройшли далі. Тепер дивилися згори на іншу кімнату, куди потроху виходили мужики зі вбиральні.

— Роздягаймося, отримуймо мило і ходімо митися. Гаряча вода! Хто не хоче, може не митися, але тоді суму підйомних буде зменшено, — казав чоловікам якийсь новий фабричний. Він стояв із цеберком, повним шматків мила. — Беріть, беріть, мильтеся щедро, не економте! — закликав він селян. — Про одяг не хвилюйтеся, після огляду повернетеся сюди, заберете його. Хоча вам видадуть усе нове.

Мужики роздягалися, складали одяг на столах. Деякі хотіли йти далі у штанях, але фабричні наполягали, щоб тільки голяка. Мужики роздягалися і йшли далі. Коли вийшов останній, фабричний зачиняв двері, перевіряв, чи ніхто не залишився у коридорі з убиральні. Нікого, всі вийшли. Чоловік постукав у двері. Звідти вийшли фабричні у сірих костюмах, почали згрібати одяг у великі мішки. Окремо чоботи. Забрали все і пішли.

— Ходімо, — прошепотів Антон.

Далі ми пройшли до великої душової, де мужики милися. Пара від гарячої води, мила вистачало, чоловіки жартували, що хороше переселення виходить, піклуються, як про панів. За мужиками спостерігав фабричний.

— Так, мужики, миймося добре, бо чотири дні дороги попереду. Тут мені сказали, що заради неділі вам на обід іще й по чарці наллють. Заздрю вам! — сказав фабричний. Мужики помітно зраділи обіцянці чарки. — Хто помився, виходьте по одному в будь-які з цих дверей. Там вас обстежуватимуть лікарі, не лякайтеся, думайте про обід.

Фабричний показував на шість дверей у стіні душової. Коли в одні двері заходив мужик, вони зачинялися і відчинялися лише за деякий час.

— Не поспішаймо, спокійно, обіду для всіх вистачить! — казав фабричний і широко посміхався. Голос у всіх місцевих робітників був приємний, заспокійливий.

Ми з Антоном пройшли балконом далі. Побачили вузькі коридори за дверима. Ось мужик заходив, двері за ним зачинялися, він проходив по коридору, з’являлися два санітари. Вони допомагали чоловіку лягти на металеву полицю, під ніс підносили квачик.

— Так, нюхайте, це від глистів, — пояснювали санітари. — Дихаємо, глибоко, дихаємо!

Чоловіки довірливо дихали. На другому-третьому подиху непритомніли. Санітари сильніше прикладали квачик до носа, тримали ще деякий час, потім надягали на руки та ноги кайдани, далі штовхали полицю, вона виявлялася на колесах, зникала у сусідньому приміщенні, натомість приїздила порожня. Санітари відчиняли двері і запускали чергового.

Ми пройшли далі. Великий цех із конвеєром гаків. На ті гаки вішали вниз головою мужиків, і вони їхали до людей із чимось схожим на пістолети, тільки на дротах. Коли конвеєр підвозив тіло, один фабричний брав голову, закидав її трохи назад, а інший приставляв до потилиці пістолет і тиснув на гачок. Чувся удар, тіло смикалося,