read-books.club » Сучасна проза » Лазарит 📚 - Українською

Читати книгу - "Лазарит"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лазарит" автора Симона Вілар. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 153 154 155 ... 179
Перейти на сторінку:
коридором у таємну кімнату. Там лежав зв’язаний Єгуда бен Авріель із кляпом у роті. Коли Мартін його витягнув, єврей кілька хвилин надривно кашляв, потім попросив води й почав жадібно пити.

– Юначе, ти не надто милосердно зі мною поводишся… – мовив нарешті старий лікар.

– А ви милосердно повелися, розповівши тамплієрам, що оглядали мене?

Єгуда позирнув на нього з докором. Кілька днів тому його викликали в Темпл оглянути якусь жінку на предмет лепри. Підозри не підтвердилися, і Єгуда міг би й піти, але вирішив здобути прихильність храмників та розповів їм, що недавно так само оглядав одного молодика, який спілкувався з прокаженими, але хвороби в нього не виявилося. Це зацікавило храмників, як заохочення він навіть отримав подорожню грамоту для себе і двох своїх слуг. Але потім Єгуду почали розшукувати, щоб докладніше допитати його про того пацієнта. Ейрік випадково про це почув і не дозволив йому вдруге вирушити в Темпл, а вигадав причину, щоб заманити в Сарин дім. А там Мартін позбавив знахаря можливості не лише пересуватися, але й давати якісь свідчення.

Зайва обережність? Мартін вирішив, що це не завадить, надто коли з’ясувалося, що Єгуду розшукують по всій Акрі люди маршала де Шампера. У цього тамплієра нюх нишпорки, і, якщо вже щось викликає в нього підозру, він не вгамується, аж поки розплутає всі вузли до останнього.

Найдужче Мартінові не сподобалося те, що Єгуду розпитували, який із себе молодик, що він його оглядав, і старий лепетя не втримався та згадав про шрами від опіків на грудях начебто прокаженого. Звісно, у людей на війні може бути багато різних шрамів та відмітин, але Мартінові стало моторошно, що до всього цього був причетний його давній ворог де Шампер.

Однак він пояснив Єгуді причину його ув’язнення, і той почав обурюватися, мовляв, він навіть і гадки не мав, до яких наслідків може призвести його розмова з тамплієрами. У нього тепер є подорожня грамота, і, замість того, щоб гибіти в кам’яному мішку, він давно міг би покинути місто.

Це так, але знахаря занадто добре знали в Акрі і дорогою могли перехопити. «Е ні, – вирішив Мартін, – нехай краще побуде тут, а згодом я вивезу його з міста разом із Сарою та її родиною або просто відпущу під три чорти, якщо лікареві заманеться покинути Акру самотужки».

– А коли ж ви це плануєте? – не вгавав Єгуда, однак замість відповіді Мартін знову його зв’язував і затикав рота, перериваючи скарги та запитання знахаря. У цьому хлопчикові, з якого колись не могла натішитися Сара, тепер з’явилося щось таке, що на смерть лякало Єгуду й примушувало його коритися.

Відповіді на це запитання Мартін і сам не знав. О, якби ж він устиг вивезти Сару з дітьми відразу після вступу хрестоносців до міста! У загальному хаосі це було б нескладно зробити – певний час ніхто не перевіряв кораблів, що виходили з гавані, не стежив за міською брамою і суворо не допитував кожного вершника чи пішого, хто не мав подорожньої. Але саме тоді в Леа почалась післяпологова гарячка, та й немовля її було занадто слабким, щоб вирушити з ним у далеку путь. Сара навідріз відмовилася їхати і наражати домочадців на ризик, до того ж вона сподівалася, що тепер, під покровительством короля Ґвідо, їм нічого не загрожує.

Це була помилка. Мартін не знаходив собі місця, помічаючи: єврейські жінки, котрих він представив Ґвідо як служниць, не можуть упоратися зі своїми обов’язками, більше того – викликають підозри в конетабля Аморі. Якось він покликав Мартіна до себе й прямо сказав, що коли він родом із пуленів, то мусить і сам бачити, що надані ним для короля служниці аж ніяк не сарацинки, а справжнісінькі єврейки, котрі разом зі своїми чоловіками продали Христа. Аморі важко було надурити, та й у такому місті, як Акра, де багато хто знає пані Сару бат Соломон, він запросто міг з’ясувати, що вона – вдова багатого єврейського ювеліра.

– Ти лукавиш, аскалонцю, – грізно мовив конетабль, недовірливо дивлячись на нового лицаря з почту короля Ґвідо.

Мартінові довелося пояснювати. Так, Сара та її сім’я справді євреї, але це добрі люди, завдяки яким він вижив у полоні. Мартін їм зобов’язаний, і тому хоче їх захистити.

Добре, що Аморі не став заглиблюватися в деталі, оскільки вважав, що вірний Мартін Фіц-Годфрі справді дуже допоміг хрестоносцям. Конетаблю не бракувало клопотів: набирати добровольців у загони Ґвідо, захищати його права перед людьми Конрада Монферратського, а на додачу ще й обстоювати права тих пуленів, які сподівалися повернути свої будинки в Акрі, зайняті лицарями, котрі не бажали віддавати їх господарям. Що порівняно з цими проблемами якась стара єврейка з малолітніми дітьми?

До того ж Мартін завоював прихильність конетабля, взявшись навчати військової справи воїнів-новобранців, і тут вже Аморі пересвідчився: аскалонець справді вмілий воїн і наставник – мечем, списом та й батогом він володів пречудово. Мабуть, хлопця ще в дитинстві навчив цього мистецтва якийсь сарацин у маєтку його батька.

На час пообіднього відпочинку Мартін давав новобранцям спокій. Тому зараз він сів при брамі, підмінивши втомленого воїна. Стоячи в затінку арки, він помітив на галереї, що оточувала дворик, Сару – вона вибивала порох із перекинутих через балюстраду сінників та покривал. Нові господарі будинку не жалували літню пані, примушуючи працювати в найсильнішу спеку, а домоправитель, призначений королем Ґвідо, нещодавно грубо штурхнув жінку, вирішивши, що вона не досить старанна.

Мартін не міг за неї заступитися, аби не привертати до себе зайвої уваги, однак її вмінь та навичок вочевидь бракувало для служниці, а слуги Ґвідо весь час теревенили: стара єврейка хитрує і не хоче йти зі свого будинку, бо в неї десь тут схований скарб.

У цьому вони не помилялися, й Мартінові дуже не подобалися ці розмови. Він знав: пані Сара вже шкодує, що не погодилася покинути Акру на кораблі, поки була така можливість. Але ж Леа та безпорадне немовля, але ж примарна надія, що Мартін усе влаштує, і вона зможе залишитися у своєму домі… А тепер вона змушена була працювати, не покладаючи рук, бо старій служниці вже бракувало сили, породіллю поки що не займали, зате Сарині діти були на побігеньках, весь час заробляючи штурхани та запотиличники за недбальство, а вірного Мусу відправили на конюшню, де він чистив коней і вигрібав гній.

Одне слово, не так вдало все складалося, як здавалося спершу. Тому, зустрічаючись із Мартіном, усі члени

1 ... 153 154 155 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лазарит"