Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

Мої часті проповіді на цю тему призвели до гірших наслідків, ніж я сподівався; боцман, який був за проводиря в різанині, прийшов якось до мене і зухвало сказав, що я, на його думку, надто часто нагадую їм про цю справу, що я висловлюю несправедливі думки про неї і виставляю негідниками всіх матросів, а особливо його; що я лише пасажир, а не командир на кораблі і випадково взяв участь у подорожі, а тому вони не повинні зносити цього; що вони не знають, які наміри в мене на думці і чи не притягну я їх до відповідальності, коли вони вернуться в Англію. Отже, якщо я не покину цього, а буду й далі чіплятись до нього та втручатися в його справи, то він піде з корабля, бо не вважає за безпечне пливти разом зі мною.

Я слухав його досить терпляче, а коли він скінчив, я сказав йому, що завжди був проти різанини на Мадагаскарі, бо я завжди називатиму її так; що в усіх випадках я вільно висловлюю свої думки, а про нього говорив не більше, ніж про когось іншого. Я не командую на кораблі і справді не маю ніякої влади, а проте дозволю собі вільно говорити про речі, що стосуються всіх. Щодо моєї участі в подорожі, то це не його справа; я в значній мірі власник корабля, і це дає мені право казати ще більше, ніж я говорив, не даючи звіту ні перед ним, ні перед ким іншим. Я говорив дуже запально, він відповів мені дуже коротко, і я вважав, що справа скінчилась. Ми були на рейді в Бенгалії. Мені захотілось побачити місто, і я поїхав на корабельній шлюпці з другим помічником капітана на берег. Надвечір я збирався вернутись на корабель, коли до мене підійшов один із наших матросів і сказав, щоб я не турбувався вертатись до шлюпки, бо їм наказано не перевозити мене на корабель. Легко уявити собі, як здивувало мене це зухвале повідомлення. Я спитав матроса, від кого він має це доручення, і той відповів, що від старшого на шлюпці. Я не сказав йому більше нічого і попросив тільки переказати їм, що він виконав доручення, а я відповіді не дав.

Я зараз же пішов і, знайшовши другого помічника капітана, розповів йому всю історію і додав, що на кораблі зараз, напевне, повстання; я попросив його негайно поїхати човном на корабель, щоб повідомити капітана. Та я міг би не робити цього, бо раніше, ніж я поговорив з ним на березі, справа була вже розв’язана на кораблі: боцман, канонір та тесляр — одне слово, всі вищі чини корабля — прийшли на шканці, щоб поговорити з капітаном. Боцман виголосив довгу промову, бо він говорив дуже добре, і повторив усе те, що сказав мені. Він заявив капітанові, що, коли вже я мирно з’їхав на берег, їм не треба тепер вживати насильства, якого вони неодмінно вжили б, щоб примусити мене з’їхати. Він сказав також, що вони й надалі зобов’язуються служити на кораблі під його командуванням, як умовлено; коли ж я не покину корабля або капітан не примусить мене покинути його, вони всі кинуть службу і не попливуть з ним далі. При слові «всі» він обернувся обличчям до грот-щогли, що, здається, було умовленим між ними сигналом, і всі матроси одностайно вигукнули: «Всі, як один! Всі, як один!»

Мій племінник-капітан був людина смілива й розсудлива; здивований, природна річ, цим усім, він, проте, спокійно сказав їм, що розгляне справу, але не зробить нічого, поки не поговорить зі мною. Він навів при цьому кілька аргументів, щоб довести їм нерозумність і несправедливість їх вимоги, але все було даремно: перед його очима всі підняли руки вгору і заприсяглись висісти на берег, коли капітан не пообіцяє не допустити мого повороту на корабель.

Для мого племінника це був важкий пункт, бо він знав свій обов’язок переді мною і не знав, як я поставлюсь до цього. Він заговорив до них згорда: що я в значній мірі власник корабля і що по закону він не може викинути мене з моєї власної хати; що таке поводження зі мною нагадує поводження пірата Кіда, що зняв бунт на кораблі, висадив капітана на пустинний острів і поїхав сам з кораблем. Нехай вони сідають на який хочуть корабель; якщо вони коли-небудь знову приїдуть до Англії, це коштуватиме їм дорого; корабель, мовляв, мій, він не може вигнати мене з нього і скорше залишить і корабель, і подорож, ніж учинить мені таку прикрість. Проте він хотів поїхати на берег поговорити зі мною і запросив боцмана супроводити його в цій поїздці, щоб по змозі полагодити зі мною справу.

Але всі вони відмовилися від цієї пропозиції і сказали, що їм більше нема чого робити зі мною ні на кораблі, ні на березі; коли ж я приїду на корабель, вони всі зійдуть на берег.

— Гаразд, — сказав капітан, — якщо ви всі додержуєтесь такої думки, то дозвольте мені поїхати на берег і поговорити з ним.

Він прибув до мене з цими вістями трохи пізніше, ніж посланець від старшого на шлюпці приніс їх мені.

Признаюсь, я був дуже радий побачити мого племінника, бо таки боявся, що вони затримають його силою, поставлять паруси і втечуть з кораблем, а тоді я опинився б майже голим у далекій країні, без будь-якої допомоги. Одне слово, я був би тут у гіршому становищі, ніж самотній на своєму острові.

Та, на велике моє задоволення, вони так далеко не зайшли. Коли племінник розповів мені, що вони йому сказали і як заприсяглись покинути корабель, коли мені буде дозволено вернутися туди, я сказав йому, що нехай усе це його не смутить, бо я залишусь на березі. Я тільки попросив ласкаво надіслати мені найпотрібніші речі і залишити достатню суму грошей, а в Англію я доїду й сам.

Для мого племінника це була неприємна річ, але він міг лише згодитись зі мною. Отже, він вернувся на корабель і задовольнив матросів, сказавши, що його дядько поступився їхній наполегливості і прислав по своє добро, що залишилось на кораблі. Таким чином, справа була полагоджена за кілька годин; матроси вернулись до виконання своїх обов’язків, а я почав міркувати, що робити далі.

Я був тепер самотній у найдальшій частині світу, як, на мою думку, я можу назвати