Читати книгу - "Феномен Фенікса"

А було так.

Ні, спершу вам треба розповісти про скарби гетьмана Мазепи взагалі, а тоді… Про них багато чуток — достовірних і таких собі, — ходить межи людом, і ще довго, смію думати, будуть вони ходити межи люду простого і, навіть, як один казав, вельми грамотного.

Іван Степанович був людиною не бідною, дещо за гетьманства мав на чорний день. На його багатства розраховував навіть шведський король Карл XIІ, який постійно побирався. Мазепа йому й допомагав, раз, поголоски, ходили навіть послав його величності аж 30 возів зі срібними та золотими монетами — хочте вірте, хочте ті вози перерахуйте. Тридцять їх чи стільки там.

Гроші Мазепи, як він перебрався до шведів, були при ньому, але якась частка. Одні кажуть, що головні скарби нібито при гетьманському обозі знаходилися, тож якийсь час зберігалися в Прилуках, де той обоз стояв, потім у Лохвиці, далі в Хоролі, і хоч руські драгуни якісь там «тєлегі» у Мазепи буцімто відбили, але гетьман все ж таки встиг перевезти більшість своїх коштовностей у Великі Будища, де була на той час головна квартира Карла XII. А вже після нещасливої Полтавської битви, переправляючись через Дніпро біля Переволочної, Мазепа захопив з собою дві бочки із золотими монетами, кілька мішків срібла та чимало іншого різного скарбу.

Але й тут гетьману не поталанило. Під час переправи він змушений був звеліти викинути частину скарбів у Дніпро — не було ніякої можливості їх врятувати.

«Коли Мазепа в червні 27 числа в 4 години дня сів з кількома своїми однодумцями в човен і став переправлятися з лівого на правий берег, — писав ще Д. І. Яворницький, — то люди його почали тонути і Мазепа наказав кидати гроші за борт, і так майже три частини того багатства опинилося на дні Дніпра…»

Отож, його й треба там шукати — на Дніпровому дні біля Переволочної.

Та хіба ж їх тепер знайдеш?

Кажуть, що по смерті гетьмана залишилися у скарбниці його тільки грошима 160 тисяч червінців, не кажучи вже про срібне начиння і різні прикраси. Де те добро поділося в Бендерах після 18 березня 1710 року — хто вам тепер скаже.

Руський цар велів будь-що шукати «клади» Мазепи. Та їхня частина, що зберігалася в Києво— Печерській Лаврі та в Білій Церкві була царськими нишпорками конфіскована (разом з маєтками гетьмана).

Перед тим, як переходити на бік Карла, Мазепа, зібравши своїх старшин в кінці жовтня 1708 року, так порадив-сказав їм: «Хай би всякий заривав у землю все, що дорогое, тому, що цар, не сподіваючись від України постоянства на випадок неприятельського вторгнення, захоче влаштувати щось недобре над гетьманом і над усім народом».

Коли ж гетьман радив заривати старшинам у землю добро, то мабуть, і своє закопав теж. Вказувалося й місце де він міг це зробити, але надійних лише двоє, про них і піде мова. Неподалік Батурина у півверсти від міста у Мазепи був замок («піддвірок») Гончарівка. В останні роки гетьманства свого Іван Степанович зело турбувався Гончарівкою, адже там була його тодішня резиденція. Тож свій піддвірок час од часу зміцнював. Там він ще на початку 1708 року обніс свій замок «знатним валом». Як дивувалися, «для якоїсь невідомої причини». А то ж він там скарби свої хотів закопати, от і «знатний вал» зарані спорудив. Після того, як доблесні руські вояки вчинили в тих краях погром— різанину, коли не щадили навіть безневинних дітей, до тла спалили Гончарівку, те місце стало зватися Мазепинським Городком.

Ще й через 17 років після розгрому, кажуть, можна було бачати залишки гетьманських будівель. «Декотрі з садом, де Мазепа сам жив в одном дворі каменнные палати пустные и разграблвннные, там же церковь деревянная цела, с некоторой частью іконостаса».

На той час в Івана Степановича було два заміських палаци, столиця чия — як і всієї Лівобережної України, — знаходилася в Батурині.

Крім Гончарівського був палац і біля самого Батурина (не далі версти), понад дорогою на Конотоп, над самісіньким обривистим берегом Сейму — з напольного боку його теж захищав «знатний вал», і в Гончарівці, виходить, як і в самому Батурині гетьман міг закопати свій скарб.

Але було в Мазепи й ще одне, чи не найнадійніше місце для сховку.

Знаменитий палац під Бахмачем на хуторі Поросючка!

Спокійно, спокійно, добродії і товаришочки, і всі, хто горить бажанням — сверблячкою знайти Мазепин скарб — ми майже біля цілі. Тільки вам і повідаю таємницю: саме в Поросючці в листопаді 1708 року всі старшини, полковники, сотники і знатні військові товариші принесли на вірність Мазепі присягу, як гетьману України й підтвердили готовність «сподіватися на протекцію короля».

Там же багато з них закопали свої статки — неподалік гетьманських, вірячи: якщо пан гетьман там приховав, то й для них там буде надійний сховок. Адже там захищатиме добро сам Скарбник — та ще з Поросючкою в придачу. Хто такій Скарбник, ми вже, здається, розібралися — чорт— дідько, коли хочете. Вірний охоронець господарських скарбів, котрий швидше сам трупом ляже) а втім, він невмирущий), а сховок йому ввірений, збереже, а ось хто така Поросючка? Казали, ще страшніша і ще надійніша за самого Скарбника, охоронниця доручених їй скарбів. Вічна і невмируща, і вона водиться не де-небудь, а на тім хуторі, що так і зветься — Поросячий. Ось чому саме там гетьман збудував свій палац і там, уклавши темної ночі страшну угоду з Поросючкою, довірив їй свої нелічені багатства.

Я, мовляв, із шведами, з королем їхнім Карлом буду триматися до побіди. А коли побіди не вийде і воєнне щастя нас зрадить, відступлю