Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

58. ... У справі заявника Президія насправді розв’язувала тільки одне питання — чи слід цю справу переглянути, чи ні. Якби вона скасувала виправдувальний вирок, то це обов’язково спричинило б окремий розгляд справи по суті в компетентних судах у порядку змагального судочинства ... Протест прокурора можна було критикувати як незаконний і такий, що є процедурним зловживанням. Проте він не справив вирішального впливу на справедливість процедури перегляду в цілому, яка з самого початку й була предметом розгляду Президією ... Отже, довільні підстави для внесення протесту генерального прокурора з вимогою про перегляд справи не могли й не мали преюдиціального значення для встановлення обґрунтованості кримінальних обвинувачень.

59. Суд робить висновок, що органи влади, які здійснили наглядове провадження в цій справі, не порушили справедливого балансу між інтересами заявника й необхідністю гарантувати належне відправлення правосуддя.

«Буйніца проти Молдови» (Bujnita v Moldova), 36492/02,16 січня 2007 року.

23. Суд зазначає, що підставою для відновлення провадження не були ні нововиявлені обставини, ні серйозні процесуальні порушення, а радше незгода заступника генерального прокурора з оцінкою фактів та кваліфікація діянь заявника у судах нижчих інстанцій. Суд зауважує, що останні всебічно розглянули свідчення і докази всіх сторін, а їхні первісні висновки не видаються явно необґрунтованими. На думку Суду, підстави для вимоги про скасування, наведені заступником генерального прокурора у цій справі, були недостатніми для обґрунтування протесту на остаточні судові рішення та використання для цього такого надзвичайного засобу правового захисту. Тому Суд уважає, як і в аналогічних обставинах ..., що органи держави не встановили справедливого балансу між інтересами заявника та необхідністю забезпечити ефективність системи кримінального судочинства.

«Зейдович проти Італії» (Sejdovic v Italy) [GC], 56581/00,1 березня 2006 року.

126. Суд, відповідно, вважає, що в тому разі, коли, як і в цій справі, особа була засуджена в результаті судової процедури, пов’язаної з порушенням вимог статті 6 Конвенції, повторний судовий розгляд або відновлення провадження у справі, якщо надійде таке клопотання, загалом буде найналежнішим способом усунення порушення (див. принципи, викладені в Рекомендації R (2000) 2 Комітету міністрів, ...). Однак будь-які конкретні заходи для виправлення становища, якщо їхнього ужиття вимагатимуть від держави-відповідача задля того, щоб вона могла виконати свої зобов’язання за Конвенцією, мають залежати від конкретних обставин окремої справи і визначатися в світлі постанови Суду в такій справі та з належним урахуванням прецедентної практики Суду, яка наведена вище...

127. Суду, зокрема, не належить підказувати, в якому порядку здійснювати будь-який новий процес і в якій формі. Держава-відповідач може вільно, під контролем з боку Комітету міністрів, вибирати засоби, за допомогою яких вона виконуватиме свої зобов’язання повернути заявника, наскільки це можливо, в те становище, в якому б він перебував, якби вимоги Конвенції не були порушені ... за умови, що такі засоби не суперечать висновкам, викладеним у постанові Суду, і правами на захист...

«Шумахер проти Люксембургу» (Schumacher v Luxembourg), 63286/00, 25 листопада 2000 року.

27. Погоджуючись із тезою уряду, Європейський суд вважає, що період, який треба враховувати для оцінки тривалості процедури, з огляду на «розумний строк», розпочався 24 жовтня 1991 року, коли суддя-дізнавач висунув заявникові обвинувачення.

28. Щодо dies ad quem (дати закінчення строку), Європейський суд посилається на свою постійну судову практику, відповідно до якої період, що треба враховувати при застосуванні статті 6, поширюється щонайменше до дати, коли ухвалюють рішення про виправдання або засудження, навіть якщо таке рішення ухвалює апеляційна інстанція... Як видно в цій справі, жодна із судових інстанцій не приймала рішення по суті справи, таким чином заявник врешті не був ані виправданий, ані засуджений. Тож слід відзначити, що заявник перебував у стані очікування щодо кінцевого результату своєї справи до дати, коли видано наказ про закриття порушеної проти нього кримінальної справи на підставі терміну давності. Виходячи з цього, Європейський суд вважає що період, який слід розглядати, закінчився з рішенням, ухваленим 17 листопада 2000 року.

«Стоянова і Недельку проти Румунії» Stoianova and Nedelcu v Romania, 77517/01 and 77722/01, 4 серпня 2005 року.

20. Суд зазначає, що кримінальне провадження у справі заявників здійснювали в два окремі етапи. Перший етап розпочався 14 квітня 1993 року, коли вони було заарештовані і їх взяли під варту до суду, і закінчився 11 листопада 1997 року, коли прокурор Н. О. видав постанову про закриття справи провадженням. Другий етап розпочався 12 травня 1999 року, коли прокуратура розпорядилася відновити провадження, і закінчився 21 квітня 2005 року, коли обвинувачення постановило закрити справу провадженням.

21. Суд не може погодитися з твердженням уряду щодо того, ніби для цілей пункту 1 статті 6 перший етап не слід брати до уваги. Він вважає, що постанову про закриття справи провадженням, видана прокурором Н. О. 11 листопада 1997 року, не можна розглядати як таку, що припинила провадження в справі заявників, оскільки вона не була остаточним рішенням...

... прокуратура могла відновити кримінальне розслідування без того, щоб просити на це санкції будь-якого національного суду, який був би зобов’язаний розглянути