read-books.club » Фантастика » Таємничий острів 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємничий острів"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємничий острів" автора Жюль Верн. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 151 152 153 ... 162
Перейти на сторінку:
жити у самоті!.. Ви повинні все зробити, аби вирватися з цього острова й повернутися до людей, на землю, де ви народилися. Я знаю, що ті негідники знищили ваше суденце…

— Ми будуємо нове судно, — сказав Гедеон Спілет, — досить велике, щоб на ньому можна було допливти до найближчих обжитих земель. Але якщо нам пощастить відпливти з острова Лінкольна, ми рано чи пізно знову повернемося сюди. Надто багато ми всього пережили тут, щоб забути острів Лінкольна!

— До того ж тут доля звела нас із капітаном Немо, — сказав Сайрес Сміт!

— Тут ми завжди будемо згадувати про все добре, що ви для нас зробили, — додав Герберт.

— І тут я спочиватиму вічним сном, — промовив капітан, — якщо…

Не договоривши, він змовк і, трохи повагавшися, за хвилину додав:

— Пане Сміт, я хотів би поговорити з вами… наодинці.

Колоністи поквапились виконати волю вмирущого і вийшли із салону.

Сайрес Сміт лише кілька хвилин розмовляв сам на сам із капітаном Немо і невдовзі знову запросив друзів до салону, але жодним словом не прохопився про таємниці, якими з ним поділився капітан Немо.

Гедеон Спілет уважно оглянув хворого. Було очевидно, що життя тримається у ньому тільки завдяки зусиллям волі, але й ту незабаром мало зламати фізичне виснаження.

День минув без змін. Колоністи ні на мить не покидали «Наутілус». Настала ніч, хоча її приходу й не можна було помітити у цьому склепі.

Капітан Немо не страждав від болю, але життя вочевидь полишало його. Його шляхетне обличчя, поблідле через близьку смерть, було спокійне. Із уст часом виривалися ледь чутні слова — мабуть, йому пригадувалися то одні, то інші події минулого. Відчувалося, що життя поступово покидає його тіло, — руки й ноги вже холонули.

Він іще кілька разів звертався з привітними словами до колоністів, що стояли біля нього, і всміхався їм тією останньою усмішкою, яка навіки застигає на обличчі вмирущого.

Нарешті, незадовго перед північчю, капітан Немо зібрався на силі й схрестив на грудях руки, ніби бажаючи померти в цій позі. На першу ночі життя тліло у нього лише в очах. І ось востаннє блиснули його зіниці, які колись горіли ясним вогнем. Потім він прошепотів: «Бог і Батьківщина!» — і тихо заснув навіки.

Сайрес Сміт нахилився й заплющив очі тому, хто колись був принцом Даккаром, а тепер уже не був і капітаном Немо.

Герберт і Пенкроф плакали. Айртон витер зрадливу сльозу. Наб став навколішки поруч із нерухомим, як статуя, журналістом.

Сайрес Сміт, піднісши руку над головою небіжчика, промовив:

— Прийми, Боже, його душу! — і, повернувшися до друзів, додав: — Помолімося за того, кого ми втратили!

Через кілька годин колоністи виконали обіцянку, яку дали капітанові Немо, і вчинили останню волю небіжчика. Сайрес Сміт і його друзі полишили «Наутілус», узявши з собою останній подарунок свого заступника — скриньку із безцінними коштовностями.

Вони щільно зачинили за собою двері незвичайного салону, залитого яскравим світлом, і задраїли заслінку люка так міцно, щоб у «Наутілус» не могла просочитися жодна крапля води.

Потім колоністи сіли в човен, прив’язаний до борту підводного корабля.

Човна підвели до корми. Там колоністи знайшли два великі крани, що поєднувалися з резервуарами, при заповненні яких човен занурювався під воду.

Колоністи відкрили обидва крани, вода ринула в резервуари, і «Наутілус», опускаючись дедалі нижче, зрештою зник під водною гладінню.

Колоністи ще довго проводжали його очима під товстим шаром води: потужне світло прожекторів осявало товщу непорушної прозорої води, тим часом як печера знову ставала темним склепом.

Поступово світло прожекторів потьмяніло, а згодом і зовсім зникло, і «Наутілус», що став плавучою труною капітана Немо, опустився на дно морської безодні.

Розділ XVIII

Роздуми колоністів. — Відновлення робіт на корабельні. — Перше січня 1869 року. — Дим над вулканом. — Провісники виверження вулкана. — Айртон і Сайрес Сміт у загоні для худоби. — Дослідження печери Даккара. — Що сказав капітан Немо інженерові.

На світанку мовчазні колоністи підпливли до виходу з печери, яку на згадку про капітана Немо назвали «печерою Даккара». Уже почався відплив, і вони без перешкод вибралися з грота, біля підніжжя якого море лизало базальтові скелі.

Бляшаного човна колоністи залишили на колишньому місці, захищеному від хвиль. Задля більшої певності Пенкроф, Наб і Айртон гуртом витягли його на мілину, що тяглася під однією із стін печери; там човну ніщо не загрожувало.

Минула ніч, а з нею й гроза. Лише на заході завмирало останнє відлуння грому. Дощ припинився, але небо досі ще було захмарене.

Жовтень — перший весняний місяць у Південній півкулі — починався погано: вітер весь час міняв напрямок, і годі було сподіватися на тривалість погоди.

Попрощавшись із печерою Даккара, Сайрес Сміт і його супутники подалися до загону для худоби. Попутно Наб і Герберт змотували в клубок телеграфний дріт, що з’єднував печеру із загоном, розраховуючи, що він їм, може, ще придасться.

Дорогою всі мовчали. Події ночі з 15 на 16 жовтня справили на колоністів невимовне враження. Таємничий заступник, який так часто їх рятував, напівбог, наділений у їхніх очах надприродною владою й могутністю, — капітан Немо — пішов із життя… «Наутілус» разом зі своїм хазяїном похований у глибині підводної безодні. І кожен з колоністів почувався мов осиротілим, ще більше відірваним від людей, від світу. Всі вони звикли сподіватися у глибині душі на його підтримку, й тепер їм бракувало колишньої впевненості; навіть Гедеон Спілет і Сайрес Сміт піддалися загальним настроям. Ось чому, посмутнілі, друзі майже не озивалися один до одного, йдучи до загону.

Близько дев’ятої ранку колоністи повернулися до Гранітного палацу.

Того ж дня, порадившись, вони вирішили прискорити спорудження судна, і Сайрес Сміт віддавав цій справі увесь свій час, усе своє вміння. Ніхто не знав, що готує для них майбутнє. Мати велике надійне судно, на якому можна буде вирушити в плавання, а при потребі і в тривалу подорож, навіть у бурю, означало здобути шанс на порятунок. Якби колоністи й не відважилися покинути острів Лінкольна і пливти на новому кораблі до Полінезійського архіпелагу або до берегів Нової Зеландії, все ж таки треба було квапитися, аби відвідати хоча б острів Табор і залишити там записку з повідомленням, де тепер Айртон. Це конче слід було зробити на той випадок, якщо шотландська яхта ще раз з’явиться в тутешніх водах; такою можливістю не можна було нехтувати.

На корабельні знову закипіла робота. Сайрес Сміт, Пенкроф і Айртон, яким допомагали Наб, Гедеон Спілет і Герберт, працювали не покладаючи рук, якщо тільки не траплялося нагальнішої справи. Судно мало бути готове через п’ять

1 ... 151 152 153 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємничий острів"