read-books.club » Пригодницькі книги » Віннету І 📚 - Українською

Читати книгу - "Віннету І"

250
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Віннету І" автора Карл Фрідріх Май. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 150 151 152 ... 176
Перейти на сторінку:
нього виступили сльози на очі. Він соромився цього і нікому іншому не дав би побачити себе в такому стані. А потім відійшов від мене і зник у хижі. Того дня він уперше назвав мене на ім’я, а опісля завжди так і кликав мене — Чарлі[42].

Тепер було б доречно розповісти про поховання, яке провели з усіма найбільшими індіанськими урочистостями. Церемонія варта детального опису, але коли я згадую про це, то мені й нині так боляче, ніби це було вчора. Тому я дозволю собі випустити якісь моменти.

Тіло Інчу Чуни було прив’язане до його коня, довкола якого насипали землю, аж поки тварина не втратила здатність рухатися. Після цього їй вистрелили в голову. Далі земляний насип зробили ще вищим, аж поки земля не накрила й вершника, а наприкінці на могилу поклали кілька шарів каменю. Мерцеві залишили його ліки і зброю, а Віннету залишив собі лише його срібну табакерку.

На моє прохання, Ншо-чі поховали інакше. Я не хотів, аби її тіло просто засипали землею. Ми посадили її спиною до дерева і збудували довкола тіла високу піраміду з каменю: цю піраміду увінчувала верхівка дерева.

Згодом ми з Віннету не раз бували на горі Наґґет, аби провідати могили, і щоразу знаходили їх цілими та неушкодженими.

На горі Наґґет

Під час похорону Віннету ще мав право виказувати свою скорботу за батьком і сестрою. Але згодом він мусив тримати її глибоко в серці. Цього вимагали від нього індіанські звичаї, а також теперішня ситуація, бо слід було готуватися до приходу кайова. Тепер він був уже не пригнічений тяжкою втратою син і брат, а вождь, який зі своїми воїнами готовий відбити напад ворога і схопити вбивцю, Сантера. Здається, план сформувався в нього раніше, бо відразу після поховання він наказав апачам готуватися в дорогу і привести коней із долини.

— Чому мій брат віддає такий наказ? — запитав я. — Тут важкий підйом, і вивести коней аж сюди забере багато зусиль.

— Я знаю, — погодився він. — Але так треба, цим маневром я хочу перехитрити кайова. Вони взяли до себе вбивцю, тож змушені будуть померти — усі!

Його обличчя, коли він вимовляв ці слова, набуло загрозливого і рішучого вигляду. Якщо він виконає задумане, то це означатиме кінець кайова. Я ж думав про цю справу інакше. Хоч кайова і вороги нам, але ж вони не були винні у смерті Інчу Чуни і його доньки. Та чи мав я право переконувати Віннету? Цим я міг запросто викликати його гнів і на себе. Але якраз була зручна нагода для такого прохання, бо ми залишилися на галявині сам на сам: апачі миттю послухалися його наказу і пішли геть, а Стоун і Паркер пішли з ними. Тож ніхто не міг би почути, якби він дав мені у гніві таку відповідь, яка у присутності інших образила б мене. Я розповів Віннету про свою думку з цього приводу, але, на мій подив, реакції, якої побоювався, не було. Хоча він і глянув на мене великими лютими очима, але відповів спокійно:

— Цього я мав би сподіватися від мого білого брата. Він не вважає слабкістю поступатися ворогові.

— Я не мав на увазі сáме це, — пояснив я. — Не йдеться про те, щоби поступатися. Я вже навіть думав про те, як ми захопимо їх усіх. Але вони не винні в тому, що тут трапилося, тож не повинні бути покарані за це.

— Вони взяли до себе вбивцю і прийдуть сюди, щоби напасти на нас. Хіба це не достатня причина, щоби поставитися до них нещадно?

— Ні, це не причина, в усякому разі не для мене. Мені дуже прикро, що мій брат Віннету збирається зробити помилку, яка стане причиною загибелі всіх індіанських племен.

— Яку сáме помилку має на увазі Вбивча Рука?

— Червоношкірі постійно винищують одне одного замість того, щоби протистояти спільному ворогові їхньої раси. Повір, я говорю щиро! Хто зазвичай хитріший і спритніший — червоношкірий чи блідолиций?

— Блідолиций. Я кажу так, бо це правда. Білі мають більше знань і вмінь, ніж ми. Вони майже в усьому мають перевагу перед нами.

— Це правда. Ми маємо перевагу перед вами. Але ти не який-небудь індіанець. Великий Дух дав тобі здібності, які рідко трапляються навіть серед білих, тому я й хотів би, щоби ти думав не так, як усі інші червоношкірі. Твоя думка гостра, а погляд сягає далеко, набагато далі, ніж думка й духовне око звичайного воїна. Ваші племена постійно викопують томагавки війни одне проти одного! Ти мусиш погодитися, що це повільне і жахливе самогубство червоношкірих. Інчу Чуну і Ншо-чі вбили не червоношкірі, а білі. Один із цих білих утік до кайова і переконав їх напасти на вас. Це достатньо вагома причина, щоби чекати на них тут і захищатися, але це не виправдовує бажання вигубити їх усіх, як скажених псів. Вони — сини твоєї раси, подумай про це!

Він слухав мене мовчки. Потім подав мені руку і сказав:

— Мій брат Чарлі

1 ... 150 151 152 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету І», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віннету І"