Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

* * *

  Король Айронвуда дуже швидко втомився. Як би йому не хотілося відновити щасливе життя свого світу за один день, завдання все ж таки виявилося непосильним. Йому безперечно необхідний відпочинок. Фелікс пройшовся парком: дерева стояли з відламаними гілками, на алеї валялися уламки мармурових статуй та лав. Троянди з дорогоцінного каміння лежали вивернуті із землі, смарагди та алмази були розсипані навколо злегка прикриті листям.

Раніше він би розлютився, побачивши подібну картину. Адже було відчуття, що тварюки напали на Верховні Сади буквально вчора. Нікому навіть на думку не спало прибрати цю розруху. Але сьогодні він розумів: люди надто довго жили під його повною опікою. Коли він зник, вони зовсім зневірилися. Настільки не вірили, що виживуть, що навіть не намагалися прибрати мотлох у парку. А це ж цілих п'ять місяців! Він допоможе їм. Але він зробить тільки те, що не під силу більше нікому, а в інших випадках він навчить своїх людей справлятися зі своїм життям самостійно.

Він пройшов алеєю до озера. Дрібні уламки мармуру хрумтіли під його ногами. Він оглянув сумну картину колись чудового квітучого саду. Потрібно ж – наскільки його люди своєю бездіяльністю зробили його непомірно сильним. Він змалку вмів робити все, бо більше ніхто не міг.

— Стівен, — він гукнув конюха.

— Так, Ваша Величність.

— Збери людей, ми повинні тут усе прибрати якнайшвидше.

— Але хіба ви не...

— Я не витрачатиму сили, потрібні нам усім для харчування на те, щоб прибрати сміття. Ми зробимо це своїми руками.

Він нахилився, піднявши один з уламків, і відкинув його в імпровізовану купку, потім зробив так з ще одним і ще одним. Конюх так і спостерігав за ним якийсь час доки, нарешті, не пішов із парку, скликаючи людей.

Фелікс вкотре нахилився, але замість уламка якоїсь скульптури в його руці виявився невеличкий мармуровий бузок. Прекрасна гілка бузкової квітки здавалася справжньою, навіть хотілося вдихнути її аромат. Фелікс покрутив її в руках: так дивно - раніше він ніколи не бачив цієї скульптури. Вона була зроблена так досконало, що з нею могла зрівнятися лише знаменита мармурова верба, яку колись створив батько верховного вельможі – Маркуса. Скульптор із Великих Садів не міг таку зробити. Може, хтось знайшов втрачену скульптуру батька Маркуса? Хто знає. Напевно, цей бузок так і залишиться загадкою.

Тримаючи в руках мармурову гілку, Фелікс мимоволі згадав пісню Джейн, яку вона співала у день прославлення Батька. Згадав її саму, її запах... І насправді нахилився понюхати кам'яний бузок. На мить він навіть повірив, що відчує запах. Але ні. Щось усередині Фелікса стиха кольнуло, і він різко підняв голову вгору. На веранді його кімнати стояла Касандра і дивилася на нього. Він ніби не бачив її цілу вічність, ніби вона лише частина якогось далекого сну, де він був її нареченим. Цієї миті він, як ніколи усвідомив, наскільки він став іншим. Він був у своєму рідному світі, відчував його, намагався допомогти його процвітанню, але водночас... більше не належав йому по-справжньому.

                                                                                    ***

- Де ти був? — Касандра кинулася до нього та міцно обійняла, як тільки він увійшов до своєї кімнати, по її щоках струменіли сльози. Він ніжно витер їх рукою.

— Я був в іншому світі.

Вона відсторонилася, у її очах читався біль. Напевно, дивніше, ніж зараз, тут у своїй кімнаті, у своєму справжньому будинку він не відчував себе ще ніколи в житті. Всюди лежали його речі, стояли такі знайомі предмети. На нього дивилася наречена, яку він знав з дитинства. Але все це було ніби з іншого, чужого життя. Він поспішив з поясненнями:

— Тварі бігли до нас, ми думали, що загинемо, — він сам не знав, чому почав виправдовуватися. — Я хотів урятувати хоча б Джейн і з останніх сил відкрив портал у її світ і… випадково потрапив туди сам. Одна з тварин штовхнула мене в портал. Я не міг повернутися назад усі ці п'ять місяців. Тому що мої сили зникли, мабуть, вони вичерпалися того дня.

Касандра дивилася на нього з якимось дивним, не властивим їй поглядом. Широко розкритими очима, як у дитини, наче вона вперше його побачила. Поки він був у світі Джейн, йому вже почало здаватися, що він ніколи й не знав Касандру, але ось він дивиться в її по-новому дитяче обличчя і розуміє, що обіцяв цій дівчині одружитися з нею. Він був її нареченим, так, не любив, але був офіційним нареченим, принаймні щиро був її другом. І під час цієї трагедії навіть не думав про неї, не згадував. А вона, мабуть, чекала на нього. Чекала, що він її врятує. А Фелікс думав лише про те, як урятувати Джейн.

— А… — Касандра нарешті перервала тишу, але Фелікс уже й так знав, що вона скаже. — А ти знаєш, де я тоді була? Мене не треба було рятувати? Ти опинився в той день майже позбавлений сил біля неї, у свою, як ти думав, останню мить, ти був поряд з нею!

Вона опустила очі, нервово заламуючи руки.

- Касандро, я знаю - ти розраховувала на мене. Вибач, ти ж знаєш, я нікого не любив. А її покохав. Це несправедливо до тебе, я знаю, але так вийшло. Я й сам був не готовий до такого. Але завдяки Джейн я знайшов свій шлях, я зрозумів, що мій народ - не купа нахлібників, що я здатний зробити неможливе і без своїх сил, і навіть їх у мене стало більше завдяки цьому усвідомленню. Я щасливий, бачити тебе, щасливий, знати, що з тобою все гаразд, що ти жива. Ти ніколи не будеш для мене чужою, і мені шкода, що не я врятував твоє життя того злощасного дня.