Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Гвардійці здивовано дивились на нього.

– До розвилки підходимо максимально тихо, – почав він пояснювати план. – Я створюю ілюзію нашої групи й спрямовую до самого короткого коридору назовні, ідучи слідом за нею, щоб утримати якомога довше. Як тільки вона опиниться у полі зору мисливців, я розвертаю групу й направляю її бігом до розвилки й в інший коридор. Коли вовкулаки минуть розвилку й звернуть в більш довге відгалуження печери, ми знов обвалюємо за ними прохід та йдемо, – він окинув групу поглядом. – Все зрозуміло?

– Зрозуміло! – майже в унісон кивнули бійці.

– Шприци розподілимо порівну: хоч один з нас, та повинен дістатись Стрибор’я.

– Командире! – спробували обуритись гвардійці.

– Без заперечень! – Колвін обірвав їх і простягнув кожному по два шприци. – Візьми! – один він вклав до руки Грайни.

– Мені?! – та ошелешено втупилась в нього.

– Продаси. В Буярому за це добре платять, – кивнув Ігор і відвернувся до бійців. – Більше питань нема?

Ті мовчки витяглись струнко.

– Тоді рушаємо далі!

Йти їм довелось довго. До розвилки вони дістались, скоріш за все, до ранку наступного дня, судячи з відчуття Колвіна. Він підійшов до Грайни:

– Котрий?

– Цей, – вона кивнула на правий.

Сконцентрувавшись, Ігор створив ілюзію їхньої групи, та без оморочниці, щоб не підставляти її, сподіваючись, що вона залишилась непоміченою, й попрямував з дублікатами до виходу. Незабаром з’явився крутий поворот, з-за якого вигулькнув отвір, освітлений першими променями сонця. До носа вдарило свіже повітря. Колвін просканував простір ззовні печери: там було семеро мисливців, і їхні енерготіла виглядали досить дивно, та розбиратись з цим наразі було ніяк.

Він пригальмував копії й трохи пошумів. Як тільки назустріч ринули вовкулаки, Ігор розвернув групу й помчав з нею до розвилки. Завмерши в основному коридорі й, спрямувавши ілюзію в другий, він почекав, поки дублікати з переслідувачами з семи вовкулаків, що стрімко до них наближались, завернуть в інший прохід, й скомандував:

– Валимо їх!

Декілька прицільних розрядів вдарили у стелю над нападниками, обвалюючи миттєво кам’яні брили на них. Переконавшись, що другий коридор надійно перекритий, Колвін махнув групі:

– Йдемо!

Гвардійці з оморочницею кинулись вперед, і як тільки вони порівнялись з ним, він помітив позаду якусь тінь, що промайнула надто швидко, а наступної миті перед ними зник вихід…