Читати книгу - "Останній дон"

— Тут нема нічого смішного, — дорікнула йому Клавдія. — Проти бідолашного Боббі сфабрикували обвинувачення. Дівчина заприсяглася, ніби Боббі присилував її до сексу в Лас-Вегасі. Батько-мати заприсягайся, ніби їм не йдеться про гроші, вони лише хочуть зупинити всіх майбутніх ґвалтівників юних і невинних дівчат. Збурилась уся студія. Дора і Кевін Мерріон були такі приголомшені, що заговорили про її продаж. І тут знову придався Скіппі. Він підписав дівчині контракт на роль зірки в малобюджетному фільмі, сценарій мав написати її батько. І то за добрячі гроші. Потім він домовився з Бенні Слаєм, щоб той за великі гроші за один день переробив сценарій. До речі, це не гірший вихід, а Бенні — своєрідний геній. Ми всі заспокоїлись. Аж тут окружний прокурор Лос-Анджелеса став наполягати, що доведе справу до суду. І це ж той прокурор, якого було обрано за сприяння студії «Лоддстоун», прокурор, що його Елі Мерріон трактував, наче короля. Скіппі навіть запропонував йому п'ятирічний контракт на роботу в комерційному відділі студії з платнею мільйон за рік, але той відмовився. Прокурор наполягав, що Боббі Бенца треба зняти з посади директора студії. Тільки тоді він погодиться. Ніхто не знає, чому він так уперся.

— Непідкупний державний службовець, — стенув плечима Кросс. — Таке інколи трапляється. — І знову подумав про Девіда Редфеллоу. Девід нізащо б не погодився з твердженням, що такий біологічний вид існує на світі. І Кросс уявив собі, як Девід улаштував би те все. Певне, він сказав би прокуророві: «Я вам даю хабара, щоб ви виконували свій обов'язок». А щодо грошей, то Редфеллоу, мабуть, одразу назвав би максимальну суму. Либонь, двадцять, гадав собі Кросс. Якщо купуєш студію за десять мільярдів, то що таке жалюгідні двадцять мільйонів доларів? І жодного ризику для прокурора. Він діятиме в суворій відповідності з законом. Справді елегантна оборудка.

Клавдія й далі швидко переповідала новини:

— Хай там як, але Бенц мав піти. А Дора й Кевін були раді здихатися студії. Тим паче, що їм дали зелене світло на п'ять їхніх власних картин, тепер у них у кишені мільярд доларів готівкою. А той малий італієць з'явився на студії, скликав збори і сказав, що буде новим власником. А потім, мов грім серед ясного неба, поставив мене директором студії. Скіппі обісцявся, тепер я над ним начальник. Хіба не божевілля?

Кросс утішено дивився на сестру, потім усміхнувся. Клавдія раптом відсунулась і подивилася на брата. Її очі були тепер темніші, пильніші й розумніші, ніж будь-коли раніше. Та коли вона, нарешті, заговорила, то тепло всміхнулася:

— Так само, як хлопці, правда, Кроссе? Тож я тепер чиню так само, як хлопці. І мені навіть нікого не довелося...

— Клавдіє, що це означає? — здивувався Кросс. — А я думав, що ти щаслива.

— Я щаслива, — всміхнулася Клавдія. — Я ж не дурна. А оскільки ти мій брат і я люблю тебе, я хочу, щоб ти знав: одурити мене вам не вдалося. — Клавдія встала, пройшлася по кімнаті й сіла на тапчан поряд із Кроссом. — Я збрехала, сказавши, що приїхала на похорон батька лише задля тебе. Я приїхала, бо хотіла бути частиною того, до чого належав і він, до чого належиш ти. Я приїхала, бо довше вже не могла стояти осторонь. Але я ненавиджу те, що вони обстоюють. Як дон, так і решта.

— То що, ти не хочеш керувати студією? — запитав Кросс.

— Ні, я ладна визнати, що я таки Клерікуціо! — засміялася Клавдія. — І я хочу робити хороші картини й заробляти великі гроші. Кіно, Кроссе, — це великий вирівнювач. Я можу створити чудові картини про видатних жінок... Побачимо, що станеться, коли я використаю таланти «родини» не на зло, а на добро.

Обоє зареготали, потім Кросс обійняв сестру й поцілував у щоку.

— Гадаю, це чудово, справді чудово, — промовив він.

Ці слова Кросс сказав як сестрі, так і собі самому. Бо якщо дон Клерікуціо поставив Клавдію на директора студії, він не пов'язує Кросса із зникненням Данте. Весь його задум удався на славу.

Після обіду Кросс і Клавдія теревенили ще кілька годин. Коли Клавдія підвелася, щоб іти, Кросс узяв зі свого столу гаманець із чорними фішками.

— Спробуй пограти в казино, — запропонував він сестрі.

Клавдія легенько вдарила його по щоці і сказала:

— Тільки якщо ти не ставатимеш у позу старшого брата й не розмовлятимеш зі мною, як з дитиною. Того останнього разу я хотіла пику тобі набити.

Кросс знову пригорнув до себе сестру: як добре відчувати її так близько. У хвилину слабкості він признався:

— А знаєш, я залишив тобі третину свого статку в разі, якщо зі мною щось станеться. А я дуже багатий. Тож ти завжди можеш коли завгодно послати ту студію під три чорти.

— Кроссе, — Клавдіїні очі аж сяяли, — я ціную твою турботу про мене, але начхати на ту студію я можу й без твоїх статків. — Зненацька Клавдія занепокоїлась: — З тобою щось негаразд? Ти хворий?

— Ні, ні, я просто хотів, щоб ти знала.

— Дякувати Господу, — зітхнула Клавдія. — Тепер, коли я вже там, може, ти вийдеш звідти. Адже можна відцуратися «родини», одержати волю.

— Я вільний, — засміявся Кросс. — А скоро взагалі виберусь і житиму з Атеною у Франції.

* * *

Пополудні десятого дня в готелі «Ксанаду» з'явився для зустрічі з Кроссом Джорджіо Клерікуціо, і в Кросса всередині щось наче опустилось; варто тепер утратити контроль над собою, і він запанікує.

Джорджіо залишив своїх охоронців на порозі Кроссових апартаментів разом з готельними охоронцями, проте Кросс не мав жодних ілюзій, його власна варта виконає будь-який наказ Джорджіо. Не додав йому певності й вигляд Джорджіо. Джорджіо, здається, змарнів, його обличчя зблідло. Кросс уперше бачив його таким, неначе він розгублений.

— Джорджіо, — з надмірною приязню привітав його Кросс, — яка несподівана радість. Дай я зараз подзвоню, і тобі підготують віллу.

Джорджіо втомлено всміхнувся й проказав:

— Ми не можемо знайти Данте. — А трохи помовчавши, додав: — Він зник з карти, а востаннє його бачили тут, у «Ксанаду».

— Господи, — зойкнув Кросс, — це вже поважна новина. Але ж ти знаєш Данте, його не завжди можна контролювати.

— Він був із Джімом Лоузі, і Лоузі пропав теж. — Цього разу