Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

У чому точно можна бути впевненою — вона потрібна драконам живою і здоровою. Інакше не стрибали навколо неї турботливими няньками.

Дракони виявилися в саду. Вони не втрачали часу дарма. Трійця натхненно розмахувала мечами, підскакуючи в шаленому темпі по галявині. Оголені по пояс чоловічі фігури танцювали один з одним в складному ритмі випадів, ударів, блокувань і ухилень. Блискучі на сонці від поту стрункі м'язисті тіла вигиналися під неймовірними кутами, тренуючи відходи від ударів. З неможливою швидкістю виблискували хижі леза мечів, шукаючи слабкі місця в обороні.

Риль мимоволі завмерла на місці, заворожена красою бою, нехай і тренувального, але від цього не менш привабливого. Так і стояла, поки не дійшло, що її можуть помітити… Довелося відступити до дому, а звідти бочком обійти по дузі поляну і спуститися до моря.

Щойно фігура дівчини зникла з очей, Кестірон прибрав меч і витер піт з чола.

— Добре, що вона пішла. Ще б трохи, і я б упав.

— Наступного разу, коли вирішиш справити враження на людську дівчину, використовуй щось інше, а не заганяй старших товаришів до напівсмерті, — Фестігран, важко дихаючи, опустився на землю.

— Старшим товаришам давно пора розім'яти свої зарослі жирком кісточки, — єхидно зауважив Ластіран, піднімаючи з трави сорочку і обтираючи нею лезо меча. Правда, йому самому нав'язаний темп бою дався нелегко. Піт неприємно роз'їдав шкіру.

— Пропоную приєднатися до гості і освіжитися. І якщо вже бути чесним, то з мечем стрибав не я один. Та й мати ясно дала зрозуміти, що довіра мага зайвою не буде.

— І тому ти так прагнеш справити на неї враження? — тон Фестіграна був сповнений єхидства.

Ласті знизав плечима. Навіщо йому знадобилася ця демонстрація, він і сам не знав.

Радник скривився — вигляд скоцюрбленої фігури, що лежить на дорозі, був вкрай непривабливим. Тіло Хастера виявили сьогодні вранці в годині їзди від міста. Вночі Його Високість успішно втік з в'язниці, але далеко йому втекти не вдалося. Та, якій він необачно приніс клятву, щоб уникнути тортур і підготувати втечу, не терпіла клятвовідступників і завжди брала своє. Хастер перехитрив усіх, крім безликої діви, в чиє існування не вірив, а дарма.

— Страшна смерть, — Радник похитав головою і відвернувся, ковтаючи в'язку слину. Не варто правій руці короля ганьбити себе перед дізнавачами, виявляючи слабкість. Хоча багато хто з позеленілим обличчям поспішав відвернутися від трупа. Перед смертю Хастер, схоже, намагався від когось відповзти. Покручені пальці впилися в тверде полотно дороги, ноги були підтягнуті до живота, одна рука витягнута вперед в марній спробі уникнути неминучої загибелі. Обличчя спотворила гримаса жаху, рот розкрився в беззвучному крику, який, здавалося, досі звучить над дорогою. А очі вже бачили інший світ і свою нову господиню.

— Ех, Ваша Високосте, Ваша Високосте, — пробурмотів Радник, — як жив погано, так і помер не по-людськи. Шкода, що дружок твій так спритно замів сліди. Та тільки дарма він намагався тебе, ідіота, з в'язниці витягнути. Від долі не втечеш.

Було ще дещо, що наганяло тривожну зморшку на лоб Радника. Втечу Його Високості влаштували швидко і професійно. А значить, погань все-таки жила в палаці. Права була дівчина, коли натякала на найближче оточення. В одному помилилася — гниль не росте поодинці, а прагне зайняти якомога більший простір. Доведеться згадати молоді роки і викорчовувати цю заразу з коренем. Інакше — чекай біди.

Сидячи на піску, Риль дивилася на драконів, що гралися у воді. Хто б міг подумати, що у воді вони відчували себе так само вільно, як і в повітрі. Від їх запливу хвилі розходилися в сторони, як від маленького верткого суденця. А швидкість була не нижче, ніж у морських мешканців. Коли дракони вийшли на берег, хмара пари огорнула їх мокрий одяг, миттєво висушивши. Риль заздрісно глянула — так працювати вона поки ще не вміла, та й не могла.

Пікнік, на подив, пройшов в невимушеній і веселій обстановці. Четверо молодих людей говорили про все: про пропливаючі над ними хмари, про їхнє місто, погоду, їжу, словом, про всі ті милі речі, про які можна говорити годинами і без будь-якого сенсу. Дівчина мимоволі втягнулася в цю гру — на якийсь час забути про правду, припинити мучити власну голову здогадками і підозрами.

Увечері їй оголосили, що на світанку залишають місто. І не будь-яким способом, а саме повітрям. Дракони збиралися дістатися до своїх земель на крилах, а ось Риль пропонувалося перевірити шлунок на стійкість.

Вночі вона довго не могла заснути. Розумом Риль розуміла, що краще залишатися на одному місці, так рідним буде легше її знайти, але нудота кожен раз підступала до горла при думці про ще один день в цьому містечку. Та й вибору в неї немає. Борг життя міцніше мотузки зв'язав її з драконами.

Глава 7

Ранок зустрів Риль сірим туманом, колючим вітром з моря і розлитою в повітрі вогкістю. І чого цим крилатим кортить в таку рань вставати? — поїжачилась вона. Жарко їм, бачте, в полудень летіти.

На галявині біля будинку її вже чекали два дракона. Риль завмерла, подих перехопило від захвату. Це… Це щось неймовірне! Які ж вони величезні! І при цьому ні грама недолугості. Кожен рух, кожен поворот голови сповнений хижої грації.

І хоч підсвідомість буквально волала, що вони небезпечні, Риль зробила крок ближче, немов заворожена, простягнула руку. Нерозумно намагатися приручити дикого звіра, але помріяти про це можна.

«І чому вони розумні? — мимоволі подумалося Риль. — Як було б чудово примчати в Академію на такий звірюці, недбало потріпати її по шиї і відправити в стійло, чекати свою господиню з навчання». На жаль, ці тварини не тільки розумні, але навіть занадто розумні. Живуть довго, володіють магією, плюс сила, як у маленької армії, та ще й нелюдська логіка. Може, тому їх цураються люди… Кому захочеться терпіти поруч із собою ось таку перевагу?

— Що, подобаються? — правильно витлумачив її замішання Фестігран. Він залишився в людській подобі, щоб допомогти дівчині влаштуватися на спині у Ластірана.

Риль мовчки кивнула, залишивши коментарі при собі. З подібними думками її цінність для драконів різко зменшиться до нуля. Складно уявити більшої образи для гордого створіння, ніж порівняння себе з домашнім улюбленцем.

Крихітна галявина явно не підходила під їх немаленькі розміри,