Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Засмучений, що пригода відкладається, Кадим поплентався на кухню за Шаною й Риком.
Ще було незрозуміло, кого і як рятувати, але вже було зрозуміло, що рятувати треба, і з’явилася впевненість, що рятувати будуть.
РОЗДІЛ 4
Засідка
Наступного дня рано вранці учасники незвичайної експедиції зібралися в Рикпета. Немов зговорившись, усі прийшли в спортивних костюмах і кросівках.
- Ну що, починаємо? Кадиме, ти йдеш першим, потім Шана. Спокійно й обережно! Кадиме, дивися, без вихилясів! Що, поїхали? ENTER!
Як і минулого разу, екран укрився легкими брижами, а потім серпанком. Усміхнувшись на прощання, пірнув поспішайло Кадим. Його тіло, витягнуте в струнку, беззвучно й плавно ввійшло в монітор.
Шана затягнула волосся у хвостик.
- То що, Рику, до зустрічі в Заекранні? Ой! А куди ти фото Ксюшки подів?
Вона показала на стінку поруч з комп’ютером, де ще вчора висіла фотографія кицьки, яка розляглася на моніторі, звісивши хвіст і передню лапу.
- Та… так, в інше місце поклав.
- А-а-а! — і Шана гнучким і граціозним рухом сковзнула в екран.
- Ну що ж, час і мені!
Рик оглянув востаннє кімнату, глибоко вдихнув, немов збирався стрибнути у воду, і пірнув у синяву екрана.
Кабінет Гіреї зустрів їх півмороком і тишею. Усе в ньому залишилося без змін: ті ж стінки з моніторів, стіл зі зручним кріслом і невеликі дверцята, що ведуть до грибка, який треба було убезпечити в першу чергу. Вони втрьох утислися в невелику кімнатку.
- Що ж, пані Гіреє, приємних сновидінь! — і Рикпет від’єднав рознімач, яке підключало до грибка пучок тонких дротів.
- Спасибі! — пролунав позаду чийсь глузливий голос. Усі троє різко повернулися. Біля прочинених дверей стояла Гірея. За нею, тримаючи напоготові автомати, стояло штук п’ятнадцять глюків.
- Ну-ну… Кого ми бачимо? — продовжувала знущатися Гірея. — Наші втікачі повернулися! Ай-яй-яй! Навіщо було тікати? Та ще з таким шумом?
Шана взяла Рика за руку. Гірея це помітила. Вона змахнула рукою в бік стінки з моніторів. Чотири блискавки вдарили в чотири монітори і в рівній стінці утворилися чотири чорні діри.
- Ой! — зойкнула з несподіванки Шана.
Гірея повернулася до глюків і скомандувала:
- Взяти їх! У кімнату ТІ 107! Виставити охорону! Голосе!
- Так, пані.
-Слідкуй! Головою… м-м-м… коротше… на цифру розкладу, зрозумів?
І всі троє, похмуро опустивши голови, попленталися в полон. Але виявилося, що неприємні сюрпризи не закінчилися. Коли глюки, під* штовхуючи друзів автоматами, загнали їх у таку знайому кімнату ТІ 107, вони там побачили того, кого зовсім не чекали. На колишньому своєму ліжку, уперши широке обличчя в розкриті долоні, сидів… Васла. Почувши кроки, він підняв голову. Спочатку очі його радісно зблиснули, але, побачивши за спинами друзів стволи автоматів, він глибоко й гірко зітхнув.
- То що, давні друзі зустрічаються знову? — з’єхидничав Голос. — Стерегти, очей не спускати, — скомандував він глюкам.
У кімнаті зависла тиша. Хвилин п’ять ніхто не міг вимовити ані слова.
- Ти як сюди потрапив? — нарешті запитав, трохи оговтавшись, Рикпет.
- Це… Справа була так… — почав розповідати Васла.
РОЗДІЛ 5
Несподіванки тривають
- Усе було так, — почав розповідати Васла.
Після втечі із Заекрання Васла довго не міг сісти за комп’ютер. Мама навіть звернула на це увагу:
- Синку, ти щось зовсім комп’ютер закинув. Трапилося щось?
Васла пробурмотів щось незрозуміле, але рано чи пізно за комп’ютер сісти довелося. І справа була зовсім не в комп’ютерних іграх, просто в школі є такий предмет як інформатика. Його, щоб скласти, треба виконувати на комп’ютері. Врешті-решт острах перед чорним екраном пройшов, і Васла, як і раніше, почав знову багато часу проводити за клавіатурою. Дістався він якось і до Гри. У якийсь момент він помітив, що проти нього почали грати не глюки, а заекранники. Не бажаючи поранити когось, він спробував пройти рівень без стрілянини, і йому це майже вдалося. Але в самому кінці він віч-на-віч зіштовхнувся з глюком.
- Це був глюк! Стопудово глюк! Ну… Сірі очі… Це… порожні, як… Коротше… порожні і все! Шоколадні губи… Пам’ятаєте? Ми сміялися, що програмісти їм губи шоколадними… зробили! Ну я його й садонув… А йому боляче стало. Губи скривилися, сльози, розумієш… Кров із
плеча… I губами… мені: допоможи! Я розгубився, а він мені руку з екрана! А я, недоумок, її й це… схопив! Шарк! І я вже тут! А тут Гірея, ірже, як це… ну… розумієш, кінь! Що, каже, попався, що цей… на цьому… на базарі кусався? І це… регоче! І регоче! Ось, а глюки мене за комір — і сюди. І отаке…
- І скільки ти вже тут сидиш? — запитав Рикпет.
- Не знаю… Може, тиждень, може, це… місяць.
У цей час двері відчинилися. До кімнати зайшов… Оріг! Він був одягнений у зелену плямисту форму й високо зашнуровані черевики. На його плечах красувалися погони, на кожному блищали золотом по дві собачки. Слідом до кімнати зайшли з десяток глюків з автоматами.
- Ну, що ж, із прибуттям!
- Ось хто це організував! — миттєво зрозумівши все, закричав Кадим. — Ах ти, гад!
І перш ніж хтось щось устиг зрозуміти, Кадим підскочив до столу, де вже стояв приготований для них обід, схопив каструлю з макаронами й надягнув її Орігу на голову. Ситуація була трагічна, але друзі все-таки не змогли втриматися від реготу.
- Як тоді… Як тоді… - вказуючи пальцем на Оріга, стогнала від реготу Шана.
Рикпет упав на ліжко і від захвату дригав ногами, а Кадим бухнувся на стілець та гамселив об стіл кулаками.
Глюки стояли байдужі, немов кам’яні бовдури.
Оріг нарешті звільнився від каструлі й скинув макарони з волосся й вух.
- Ах, виродки! Ви мене пам’ятатимете!
Він різко повернувся й пішов, на ходу струшуючи макарони. Глюки затупотіли за ним. Тільки зачинилися двері за останнім, Рик перестав сміятися й підскочив до стола,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Game over, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.