Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Так. Поїхали.

- І знову ласкаво просимо до Нової Аттики, Хейлі Тернер, - привітав хлопця безтілесний голос, поки зелений лазерний промінь сканував його тіло.

Єва та її провідник стояли в самому низу підземного спуску, що веде до входу в місто. По обидва боки від величних воріт височіли дві кам'яні колони: одна зображувала чоловіка, інша – жінку. Графіті та всілякі мітки псували зовнішній вигляд витончених скульптур.

- Дякую, - відповів Хейлі і звернувся до зачинених воріт: - Я привів нового громадянина.

- Будь ласка, не рухайтеся під час первинного сканування тіла. Це займе кілька секунд, - проінструктували ворота.

- Ти часто буваєш у Новій Аттиці? - Запитала Єва, намагаючись не ворушитися.

- Бував кілька разів. На мене, тут дуже багатолюдно.

- Ти хіба не тут народився? А ім'я ти теж змінював, як твій дід? - Не вгавав Єва.

- Ні, - байдуже відповів Хейлі. – Ім'я мені дав тато.

- Я ось думаю змінити ім'я на Дороті, - зізналася Єва, пильно дивлячись на Хейлі і чекаючи на якусь реакцію. – Це дівчинка з однієї старої книжки, яку колись я знайшла. Ти взагалі бачив хоч раз справжню книгу?

– Будь ласка, не рухайтеся до завершення сканування. Дякую, – нагадали ворота.

- Хм, Дороті? - Хейлі притулився до однієї з колон, натираючи свій омніпод. – Ну, якщо тобі подобається.

- Спочатку треба з'ясувати, що воно означає, - сказала Єва. - Ти знаєш, що означає ім'я Хейлі?

– Будь ласка, не рухайтеся до завершення сканування. Дякую, – знову встряли ворота.

– Ага. Хейлі означає «не сіпайся, а то ніколи не закінчимо», - з усмішкою відповів пілот.

– Сканування завершено. Будь ласка, вставте омніпід сюди, – продовжили ворота.

Відкрився маленький лючок, за яким знаходився спеціальний роз'єм. Єва зробила, як наказали.

- Земна Штучна Альфа, дев'яте покоління, з ПВЧ-Притулку п'ять-сім-три. Все правильно? - Запитали ворота.

- Так, - нетерпляче відповіла Єва, пружина на шкарпетках. Їй було ніяк не вгамуватися, радісне збудження дзижчало і потріскувало всередині її, немов вільний електричний заряд.

– Доступ у місто відкрито, – дозволили ворота. – Будь ласка, візьміть свій омніпод і пройдіть до причалу міської поромної служби. Ласкаво просимо до Нової Аттики.

Важкі щербаті стулки з товстої сталі зі скрипом і небажано розповзлися в сторони. За ними з'явився ряд пошарпаних суден, пришвартованих під гострим кутом до причалу. Всі вони були звернені носами до тунелів, що вели під землю. Старі човни у формі бобслейних саней чекали на пасажирів, відкривши задні люки.

– Будь ласка, дивіться під ноги, – дружелюбно вимовило судно поряд. - Відправлення найближчим часом.

- Давай на передні сидіння. Там найкраще, – сказав Хейлі, залазячи на борт.

Єва пройшла за ним повз два ряди сидінь. Вона плюхнулася в старе крісло поруч із хлопчиком і пристебнулася. Люк ззаду закрився, і очі Єви почали звикати до тьмяного освітлення.

– Дякуємо за дотримання правил. Ласкаво просимо до підземної пором в Нову Аттику. Якщо всі готові, ми вирушимо буквально за хвилину. Приблизний час у дорозі – дев'яносто секунд. – Вхідний люк автоматично задерся, клацнув замок. Єва в нетерпінні барабанила пальцями по підлокітниках.

– Тримайся, – попередив Хейлі. – Поїздочка та ще.

– Правда?

Єва дивилася, як у нескінченному тунелі запалюються ряди ламп. Фоном звучав зворотний відлік:

– Десять… дев'ять… вісім…

Дівчинка без жодного Анатоскана відчула, як почастішав її пульс.

– П'ять… чотири… три…

Вона вчепилася в ручки крісла.

– Та не бійся, – усміхнувся Хейлі. – Це весело.

– Два… один…

Шлунок Єви злетів просто в горлянку, коли судно помчало вниз. Вогні зовні перетворилися на сяючу мазню, борт крутився і крутився, несучи тунелем зі страшною швидкістю. І тільки Єва подумала, що цей спуск ніколи не закінчиться, як пором сповільнився і вирівнявся, а потім тихо підплив до платформи.

– Дякуємо вам, – оголосило судно. – Будь ласка, візьміть свої речі та пройдіть у місто через східний коридор. Ласкаво просимо до Нової Аттики.

- Ну що, як прокотилася, га? - Запитав Хейлі.

Єва віддихалася і видавила усмішку:

- Весело.

На протилежному боці платформи відчинилися і з шипінням відчинилися подвійні білі двері. Єва та Хейлі увійшли до освітленого коридору і ступили на траволатор. Доріжка, що рухалася, несла двох мандрівників уперед, а по стінах спалахували і мерехтіли електричні рекламні плакати. З невидимих ​​динаміків, звідкись зверху, лунала тиха пісня:

Уми людей і міць машин Поспішають врятувати мій світ. Адже він згас і знову воскрес: Вода, земля, ефір.

– Зараз ми проходимо крізь атмосферну мембрану та їдемо вниз на перший рівень. Декілька хвилин шляху, - пояснював Хейлі. – Потрапимо одразу до жвавого району міста, там знайдемо транспорт до потрібного місця.

– І скільки ребутів ти вже наводив сюди? - Запитала Єва, хоча точно знала відповідь.

- Ем, ну, мій батько був евакуатором, він багатьох привіз, - відповів Хейлі. – Я також хочу цим займатися.

– Здрастуйте і ласкаво просимо до Нової Аттики, де чекає прекрасне та світле майбутнє!

Перед хлопцями з'явилася голограма літньої людини, одягненої в біле вбрання. Поки траволатор віз їх все далі, постать пливла перед ними і говорила, причому біла борода і вуса цієї людини майже не рухалися.

- Я Кадм Прайд і пишаюся тим, що на мене покладено обов'язки голови цього великого міста. Я чекав на тебе. Незабаром ти зможеш поставити запитання, яких, без сумніву, маєш безліч. Будь ласка, перейдіть до мерії Аттики в бюро реєстрації. Не хвилюйся, це швидкий та легкий процес. Після реєстрації один із наших досвідчених міських гідів проведе тобі орієнтування. Вони знають все і вся про наш утопічний рай. Дякую за візит, Єва Дев'ять. До завтрашньої долі.