Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– І тоді ви повернулися? – тихо спитав Ровендер.

– Так, повернулися. Зазнавши поразки від нових законів природи. З'ясувалося, що ми більше не царі цієї самої природи. Але що ще гірше, Кадм був у сказі, що ми вирвалися з цієї його маленької утопії і потягли з собою його дорогоцінні кораблі та інші технологічні штуки.

- Кадм Прайд? - Єва згадала молодого чоловіка з голопередачі. - Він що, все ще живий?

– Угу. Той, хто всіх нас висидів, все ще головний у курнику. Коли ми повернулися, він відібрав у нас всі діючі повітряні судна і більшу частину необхідних запасів, заявивши, що це власність Нової Аттики. І назавжди заборонив нам вхід до міста. Ось ми і животімо тут, зовні. Але ми вижили та виживаємо! Вже не знаю як, проте впораємося.

– А решта тутешніх звідки? - Запитала Єва, думаючи про натовп обірванців, що бігли назустріч «Біжу, що приземляється».

– Вони такі самі, як я, – люди без ілюзій та громадянства. Намагаються тут якось налагодити життя. Там, у місті, нас звуть роботягами. Треба думати, тому що ми не проти попрацювати і заслужити право на місце у реальному світі. А ці у місті – просто барани, бидло, як на мене. Розпухлий стадо клонованих овець, які сплять і їдять, коли велено. Під наглядом свого пастуха, у повній безпеці.

- Щось я заплуталася, - сказала Єва. – А чому вам, роботягам, не відлетіти звідси на «Біжу»?

– Так, – приєднався до питання Ровендер. - Ваша літаюча машина може перенести вас будь-куди. Є цілком безпечні місця, де можна оселитись.

Ван Тернер зітхнув, випустивши повітря із заоранням ушкеби.

- Так, такий і був план. Але вже рік як хлопчик робить із «Біжу» повітроріз повністю на ручному управлінні. Деталі то тут, то там здобуває. Він начебто майже закінчив. З машинами в нього ладиться, як і в його баті, а з людьми не дуже.

- Повітроріз? – Ровендер сьорбнув з пляшки.

– Угу. Ці евакуаційні кораблі повністю автоматизовані. Вони десятиліттями не рухаються з місця, доки надійде сигнал від якогось ребута. Якби не було всередині пілота, це судно все одно знайшло б вас і привезло сюди саме по собі – розумна махина. Але ребутів давно не виникало, і Кадм відмовився від евакуаторів. Однак деякі льотчики збагнули, що кораблі можна переробити під ручне керування. Хлопчик дуже близький до мети. Йому не вистачає лише кількох запчастин.

- Тобто, Хейлі ніякий не евакуатор? - Уточнила Єва, і в мозку в неї спалахнула картинка з людськими фігурками на носі судна.

– Ні, – засміявся старий. Єва стурбовано перезирнулась з Ровендером, і Ван Тернер пояснив: - У сенсі, хлопець прямо прагне бути евакуатором, як і його батько. Але взагалі, коли «Біжу» злетів, він просто дрих усередині.

- Він спав? - Не повірила Єва. – Серйозно?

Ван Тернер захихотів:

– Ага. Він, мабуть, добряче злякався, коли корабель раптом завівся і полетів за тобою. - Він узяв пляшку Ровендера і перекинув залишок молочної рідини. - Напевно, щось ще треба переробити і довести до ладу, - продовжив він задумливо. - А то кому хочеться, щоб його єдиний транспорт раптом зривався посеред ночі не зрозумій за ким, щоб потім повернутися назад до міста.

Тут двері в спальню ковзнули убік, і з'явився сам Хейлі з омніподом у руці.

- Вандеде, ти чого тут робиш? – роздратовано вигукнув він. – Я ж просив дати гостям спокій. Їм треба реммнути.

– Та все з ними гаразд, хлопче. Я просто байки цькую. - Старий підморгнув Єви і почав пристібати протез.

Хейлі витяг із ящика пару сірих пледів з емблемою ПВЧ.

- Коротше, не вірте жодному його слову. Він просто божевільний старий, - відрізав онук і скорчив безглузду пику, передражнюючи діда.

— Ну, ти вже у свої п'ятнадцять усе знаєш, — в'язнів Ван Тернер, поки Хейлі накидав йому на плечі плед.

- Ходімо. На «Біжу» сьогодні переночуємо. – І хлопець вивів діда з кімнати.

– От і добре! Якщо ця штуковина знову полетить за новеньким, хочу бути на борту! – засміявся Ван Тернер.

- Ну, само собою, Вандеде. Тут я тебе нізащо не залишу. - Хейлі картинно закотив очі і підштовхнув діда до виходу. – Іди давай.

- Удачі завтра. Не дай їм повністю перепрошити свою думку, - сказав старий насамкінець, помахав рукою і вийшов.

- На добраніч, - кинув Хейлі і зачинив двері.

«П'ятнадцять, – думала Єва. – Він трохи старший за мене».

Ровендер ліг на своєму ліжку, поклавши голову на рюкзак.

- Старий мені подобається, - поділився він, доїдаючи вокс.

- Мені теж, - погодилася Єва. - Та й сам Хейлі поруч зі своїм дідом якийсь нормальніший, чи невимушений.

- Точно. І, до речі, пілот, мабуть, скористався перекодувальником, бо тепер я його розумію, – додав Ровендер.

Єва посміхнулася і, затишно згорнувшись під пледом, подумала: «Ну може, Хейлі і не такий неприємний, зрештою».

Розділ 9. Нова Аттіка.

– Повірити не можу, що саме цього ранку він вирішив «пройтися»! Саме сьогодні! - обурювалася Єва, очищаючи останній вокс. - Гр-р-р! І це після того, як дав слово, що ніколи не залишить мене.

– Угу. – Хейлі розлив каву у два кухлі. - Вони з Вандедом підвелися ні світло ні зоря і вирушили на прогулянку. Начебто кілька приятелів Вандеда теж із ними.

– Коли він тепер повернеться? О-о-о! Ну як завжди, – бурчала Єва. - Рові знає, як сильно мені хочеться потрапити до міста. Він спеціально так зробив. Ще один його безглуздий «життєвий урок». - Вона жбурнула вокс назад в сумку і мелодраматично зітхнула. – Що нам тепер робити?

Хейлі передав дівчинці кухоль з кавою, що димиться, потім плюхнувся на один з парячих стільців і почав смакувати маленькими ковтками маслянистий чорний напій.

– Ну, – почав він міркувати вголос, – ми можемо поїхати зараз, вранці, і зареєструвати тебе, а потім, коли вони повернуться, я просто відправлю його слідом до міста.

Єва ковтнула з кухля. Гаряча гірка кава обпекла мову. Вона поставила кухоль на стіл, щосили намагаючись тримати обличчя, щоб не видати, як йому боляче, і рішуче промовила: