Читати книгу - "Американська трагедія"

Клайд задивився на цю сценку, хоч і пробував удавати, ніби не дивиться. Для нього зараз це було однаково, що заглянути у врата раю. В номері зійшлися дівчата й хлопці не набагато старші за нього самого; вони сміялись, балакали і навіть пили — не якусь там содову воду з морозивом, але, звичайно, такі напої, які, з слів його батьків, неминуче ведуть до загибелі, а молоді люди анітрохи не турбувалися про це.

Клайд побіг униз, до бара, взяв напої та рахунок і, повернувшись у номе0, одержавши плату — півтора долара за напої і двадцять п'ять центів для себе. І ще раз кинув погляд на принадну картину. Тепер одна пара танцювала, а оешта наспівувала або висвистувала мотив.

Було так цікаво забігати в номери і крадькома, квапливо розглядати їх мешканців. Не менше цікавила Клайда мінлива панорама головного вестибюля: він спостерігав клерків за головною конторкою— один клерк відав номерами, другий — багажем приїжджих, третій видавав кореспонденцію; були тут і касир, і помічник касира. І різні кіоски довкола: з квітами, газетами, сигарами, відділення телеграфу, бюро обслуговування таксі. І на всіх, хто працював тут, здавалося Клайдові, сама атмосфера готелю наклала якийсь особливий відбиток. А навколо скрізь розгулювали й сиділи такі поважні чоловіки й жінки, юнаки й дівчата, всі так багато і модно одягнені, такі вдоволені, з таким прекрасним кольором обличчя. А якими автомобілями й екіпажами багато з них приїздили сюди в обідній час і ввечері! Він добре міг розглядіти їх при яскравому сяйві ліхтарів біля під'їзду. А які накидки, хутра та інші речі були на цих людях! Які чемодани несли за ними хлопці, а часом і сам Клайд, до машин або до ліфтів! І все на них пошите з найкращого матеріалу. Така пишнота! Ось воно, виходить, що означає бути багатим, бути впливовою людиною в суспільстві! От що означає мати гроші! Це означає — можеш робити все, чого забажає душа, а інші люди, такі, як він, Клайд, будуть прислуговувати тобі. І вся ця розкіш — твоя. І можеш першої-ліпшої хвилини піти й поїхати, куди забагнеться. 

РОЗДІЛ VII

Отже, з усіх благотворних або шкідливих для його розвитку; впливів, яким у той час міг піддатися Клайд, мабуть, найнебезпечнішим, як на його вдачу, був саме вплив готелю «Грін-Девідсон»: на всьому просторі між двома великими американськими пасмогір'ями навряд чи можна було знайти місце, де б так повновладно

Панувало все матеріальне й показне, позбавлене смаку. Кафе тут, обставлене м'якими меблями й тьмяно освітлене, нібито навіть похмуре, проте все в веселих вогнях кольорових ліхтариків, було ідеальним місцем побачень і зустрічей — і не тільки для недосвідчених і захоплених дівчат, яких можна було підкупити показною розкішшю, але також і для більш досвідчених і, може, трохи збляклих красунь, яким слід пам’ятати про свій колір обличчя і переваги м’якого, не яскравого освітлення. «Грін-Девідсон», як і всі готелі подібного роду, відвідували люди певного типу: тут бували, головним чином, гонористі чоловіки непевного віку і непевних професій, які прагнули легкого успіху і розраховували своєю появою тут раз чи й два щодня, в години найбільшого пожвавлення, укріпити свою репутацію світської людини, або марнотратника життя, або багача, або людини з смаком, або покорителя сердець, або всього разом.

І тільки Клайд прийшов сюди, як ці дивні юнаки, його нові товариші, поруч з якими він перебував немало часу на ослоні у вестибюлі, поспішили просвітити його й розповіли про багато такого, що відбувається в готелі: про те, що тут бувають певного типу зіпсовані, розпусні, відкинуті суспільством чоловіки (Клайдові показали на кількох), які шукають зближення з такими от хлопчиками, щоб вступити з ними в деякі недозволенні відносини. Клайд спочатку не розумів, що це означає; на саму згадку про це його нудило. І проте деяких хлопчиків у готелі (особливо одного, що працював не з Клайдом, а в іншій зміні) підозрювали в тому, що вони «спіймалися на цю вудку», як висловився один з юнаків.

Самих тільки розмов у вестибюлі, не кажучи вже про сцени в барі, в ресторанах і в номерах, було досить, щоб переконати всяку недосвідчену, не надто розбірливу істоту, нібито головне заняття в житті для кожного, хто має деякі гроші і становище в суспільстві,— це ходити до театрів, влітку відвідувати стадіон, танцювати, кататися в автомобілі, частувати друзів обідами й їздити для розваги до Нью-Йорка, Європи, Чікаго чи до Каліфорнії. А життя майже всіх цих хлопчиків було настільки позбавлене будь-якого комфорту й смаку, не кажучи вже про розкіш, що вони, як і Клайд, не тільки перебільшували значення побаченого в готелі, але й вважали, буцімто ця раптова зміна їх долі дає їм самим щасливу можливість увійти в таке життя. Хто вони, ці люди з грошима, і що зробили вони для того, щоб тішитися всією цією розкішшю, тоді як інші, певно, такі ж точно люди, не мають нічого? І чим саме так відрізнялися ті, кого обійшли, від тих, хто благоденствує, Клайд не міг зрозуміти. І це спадало на думку всім хлопчикам.

А на додаток — компліменти і навіть пряме загравання дам і дівчат непевного типу, які, мабуть, були дуже стримані в своєму колі, та завдяки своєму багатству мали доступ до цього готелю і тут кокетуванням, посмішками й грошима домагалися прихильності найбільш вродливих юнаків. Про це часто говорили Клайдові товариші по службі.

Так, другого дня Клайдової служби в готелі, юнак на прізвище

Ретерер, Сидячи поруч на ослоні, штовхнув його ліктем і ледве ПОМІТНИМ кивком голови показав на закутану в хутра багато одягнену струнку блондинку років тридцяти, що входила до вестибюля з маленькою собачкою на руках.

— Бачив? — прошепотів він. — Спритна пташка! Я тобі про не; потім розповім. Ну й штучки викидає!

— А що таке? — з жадібною цікавістю спитав Клайд, тому що жінка здалася йому надзвичайно вродливою й чарівною.

— Та нічого, просто за той час, що я тут працюю, вона приходила сюди з вісьмома різними чоловіками. Вона було сплуталася з Дойлом (один з розсильних, дуже вродливий і стрункий хлопець, з приємними манерами, якого Клайд уже помітив як приклад, гідний наслідування), а тепер знайшла іншого.

— Невже правда? — вигукнув Клайд, дуже здивований, у думках питаючи себе, чи не випаде коли-небудь і