read-books.club » Сучасний любовний роман » Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нестерпне дівчисько мого сина" автора Джулія Ромуш. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 32
Перейти на сторінку:
Розділ 5.

Мужик ледве стримується. Бачу, як зуби стискає, посперечатися готова - зараз його єдине бажання це мене придушити.

Я, звичайно, запальна, але не настільки, щоб все це робити без хоч якогось плану. А план мій дуже і дуже простий. Я хочу звідси змотатися. Якомога швидше. Без жодних папірців і договору.

Тут же ховаю свою посмішку й округлюю очі до нереального розміру.

- Яка ж я незграбна, - прикриваю рот долонею і дивлюся на чоловіка, який ні на грам мені не вірить. Ну і чорт з тобою. Розрахунок все одно був на те, що він не стане переривати важливі переговори заради того, щоб розбиратися зі мною. Залишить на потім.

- Як же ти ... - Гарчить чоловік, а я тут же роблю крок назад, тому що його ручища тягнеться до моєї. Він хоче мене схопити, а мені це абсолютно не потрібно.

- Я зараз же все приберу, - викрикую і роблю назад ще один крок.

- Не потрібно, - його слова несуться мені у слід, тому що я вже на всій швидкості мчу на вихід. Стискаю міцніше руками тацю, зараз найголовніше минути "няньку" і швиденько, по сходах втекти на перший поверх. Бігти якомога швидше і далі звідси.

Вибігаю з кабінету і мало не сварюся вголос. Айда повернулася з вбиральні й зараз стоїть прямо навпроти мене й упокорює незадоволеним поглядом. Ось же чорт!

- Там ... там ... - Продовжую грати свою роль. Перелякані очі, нижня губа трясеться, не вистачає ще пустити сльозу для повної картини. Але я не ходила на курси акторської майстерності. Так що видаю те, що виходить.

- Що? - У жінки тут же змінюється вираз обличчя, в голосі тривога. Так, вона вже зрозуміла, що від мене можна чекати всього, що завгодно.

- Я впустила тацю ... Кава розлилася на якісь важливі документи ... Він так кричав ... так кричав ... - Прикриваю рот рукою і тут же роблю крок в сторону, тому що Айда вже мчить вперед. На допомогу коханому босові, а я, користуючись можливістю зриваюся з місця, як тільки жінка відкриває двері в кабінет.

Лину щодуху, перестрибуючи через сходинку, тому що потрапити в його лапи я не планую. Досить. І так уже поексплуатував мене на славу.

Серце виривається з грудей, я жадібно хапаю повітря ротом, раз у раз оглядаюся назад, тому що боюся, що хтось біжить за мною слідом. Але ззаду нікого немає. І це єдине, що мене зараз радує.

Вибігши на вулицю, я мало не зариваюся носом в асфальт, зачепившись ногою за бордюр.

Глибоко вдихнувши, я переводжу дихання. Відчуття як ніби на мене хтось дивиться не дає мені спокою. Я прямо відчуваю погляд на своєму тілі. Тривога знову накриває мене хвилею, і я, піддавшись внутрішнього голосу підіймаю голову вгору. Ковзаю поглядом по безлічі вікон, але нічого не бачу. Я впевнена, що він дивиться. Нутром відчуваю. Нехай і не бачу, я знаю.

У мої плани не входило дочекатися чоловіка тут, тому я відводжу погляд від вікон і зірвавшись з місця мчу вперед.

Дорога до дому займає просто нереальну кількість часу. Я встигаю проїхатися і на метро, ​​і на двох автобусах. Коротше, до кінця своєї поїздки я починаю ненавидіти мужика ще більше. Це потрібно було так затягти мене, що я ледве додому дісталася. Для повного щастя ще коней не вистачало, щоб прям взагалі ідеальна поїздочка була.

Як же я помилялася, коли думала, що мої неприємності на тому закінчилися. Варто було мені переступити поріг квартири, як на мене тут же накинулася Аліса.

- Ти взагалі нормальна?! - Подруга кричить так, що у мене вуха в трубочку згортаються.

- Ну звичайно у мене бувають моменти, коли в цьому можна засумніватися, але в загальному ... - Аліса не дає мені закінчити, вона закочує очі до стелі й зітхає.

- Я весь день тобі дзвонила. Ти спочатку трубку не брала, а потім телефон і зовсім виявився поза зоною досяжності!

Він розрядився ще в ресторані, і спокійненько відпочивав в моїй кишені. Спочатку я трубку взяти не могла, бо була зайнята, обслуговуючи столики, а потім не змогла через те, що він відмовився включатися.

- Він розрядився, - зітхнувши я нарешті роззулась і удаю, що не помічаю погляду подруги, проходжу в кімнату.

- Мені дзвонила керівниця! - Ну звичайно, як би вона не подзвонила. Зміюка!

- І як у неї справи? - Посміхнувшись обертаюся до подруги й бачу цей погляд, який говорить мені про те, що зараз вона вибухне.

- Вона сказала, що ти втекла з роботи!

- А те, що мене машина на її очах збила, вона не сказала?! - Я не стримуюся і кричу у відповідь. Кричу, бо на нервах. Тому що день був повне лайно. Тому що ... Та ну його все до біса!

- Як це машина збила? - Аліса тут же округлює очі й починає оглядати мене з голови до ніг. А у мене з ударів тільки коліно подряпане. Тому що я на асфальт приземлилася невдало.

- Ну збила це звичайно голосно сказано, - я відразу починаю давати задню, - відбулася переляком і рабством в офісі одного тирана.

Звичайно, подруга від мене не відлипає, тож мені доводиться видати всю історію того, як взагалі пройшов мій сьогоднішній день. Все що звучало від подруги найближчу годину: "а він що?", "А ти що?", "Та ти що?!". Але найжахливіше чекало мене в самому кінці, коли Аліса заявила, що в ресторан мені все-таки повернутися доведеться. Тому що зміюка керівниця кричала сьогодні в трубку, що подруга не те, що не отримає свою зарплату, вона ще виплатить штраф за те, що я змилася з робочого місця. І навіть мої спроби пустити сльозу ніяк не вплинули на подругу. За квартиру нам платити все одно доведеться. А якщо Алісі не виплатять зарплату, то платити буде нічим.

Наступного вечора на роботу я збиралася як на найжахливіший захід у моєму житті. Подрузі досі було ще погано, температура трималася, і лікар сказав, що їй потрібно дотримуватися постільного режиму ще мінімум тиждень.

- І довго ти тут будеш ховатися?! - Дона зайшла на кухню, як раз в той момент, коли я якраз забирала салат, який потрібно було віднести клієнту.

- Я не ховаюся, я зайшла сюди пару секунд назад, за замовленням, - обернувшись побачила, як вона примружила очі. Та ти мені теж не подобаєшся! Щось ще?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 14 15 16 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"