Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— Ти знущаєшся?

— Це вже не я, Мисливцю. Система запрограмована…

— Ой, все. Чув уже це. 

Глянув ще раз на дисплей, на якому відсвічувалося перше попередження зеленим прочерком серед інших чотирьох сірих. Мусив стриматись, аби раніше часу знову не зафарбувати їх, бо вже дуже не хотілося знову сидіти в ізоляції. Та ще й відлік Емікса нікуди не дівався з голови. Тому швидко зайшов у ринкову консоль свого аватара й переглянув чинні лоти, які роздобув тут незадовго до блокування. Інформацією дуже вигідно торгувати, коли не кожен міг її роздобути. Звісно, не нею єдиною, але, як виявилося згодом після першого здобутку, то це було практично золоте дно, наповнене ефірами. Якщо іншими словами, то я продавав чиїсь таємниці, звісно закодовані, а їх власники дуже не хотіли їх афішувати, тому й викуповували, аби не потрапили не в ті руки. Окрім торгівлі файлами, Етеріал мене більше знав, як мисливця за читерами, які намагалися обходити систему задля незаконного здобутку ефірів та покращення умов існування в цьому світі. Дуже символічно. Воно дратувало мене в реальності й завжди знаходилися ті, хто намагатиметься й тут влаштувати своє майбутнє всілякими способами.

Але більше мене цікавило інше…

Я глянув на Емікса, який мовчки дивився на мене. Мабуть, я здався йому зараз дивним або досить ошелешеним. Бовдур! Як же я одразу не здогадався!

— Ви слідкували за мною! Постійно! — випалив я, ставши мало не впритул до Емікса. Жоден його віртуальний м’яз навіть не сіпнувся, а очей він геть не думав зводити. — Ви весь час гралися зі мною, знаючи, що я шукав читерів, тим самим робив вам же краще… Але попри те забанили… В чому сенс? 

— Сенс у твоїй цілеспрямованості та витривалості, Мисливцю, — відповів Емікс, відійшовши до краю респу. Ввів якусь фразу своєю мовою і перед ним прочинився портал. — Твоє покликання варте було перевірки.

— Покликання до рятівника світу… Так я це вже чув, але скажи щось нове, після чого я буду менше злитись на таке ставлення.

— Не все одразу, малий. Ходімо.

І він ступив у портал, ну, а я вже слідом, оскільки вибору в мене точно не було. Щойно я перетнув межу, як по мені ковзнуло кілька поглядів перехожих. Минулого разу нас навіть не помічали.

— Не відставай, — гукнув Емікс, протискаючись крізь натовп у різноманітних костюмах.

— Може хоч поясниш, куди ми йдемо? — запитав, наздогнавши його.

— Для початку тобі потрібно навідатися до Канцлера, якщо ти вже забув.

— Але я не думав, що…

— Це незвичайний твій день, Мисливцю, але квести ніхто не скасовував, як і твій розвиток.

— Тобто, ми підемо на квести? — дещо вражено запитав я, вибігши перед Емікса.

Він спинився. Якусь мить дивився мовчки, а потім без жодного слова перевів погляд вгору за моєю спиною. Я й собі повернувся. На головних екранах виникла емблема Етеріалу, у вигляді планети з п’ятьма орбітами, на яких були розташовані її супутники, які постійно рухалися навколо. Сама ж планета ніби пульсувала, чимось нагадуючи серце. Навіть здавалося, що якби планета припинила свою пульсацію, то й рух на орбітах спинився б. Заворожувало. Раніше заставка не була анімована, лише після оновлення від неї ще більше важко було відвести погляд. Та слідом на екрані з’явилося зображення Канцлера Етеріалу, який ввічливо всміхнувся й почав говорити:

— Високоповажні мешканці Етеріалу, я радий вас вітати з початком нового етапу. За цей короткий час ви встигли ознайомитися з частиною оновлення і, як і обіцялося раніше, рівно за тиждень розпочнеться довгоочікуваний всіма івент. Окрім значної кількості ефірів, переможець отримає шанс подвоїти їх. Втім, ця подія буде доступною для тих аватарів, хто досяг 50 рівня…

— Що за?.. — скривившись, я глянув на непорушного Емікса, а потім знову на Канцлера.

Його чорні та густі брови так само здавалися непорушними, хоча чому дивуватись, це ж програма. Чомусь стосовно нього в мене не було жодних сумнівів, а от Емікс досі був під питанням.

— …тому в усіх охочих прийняти у цій пригоді участь, — продовжив Канцлер, — буде тиждень, щоб підвищити рівень своїх аватарів, а заразом і свої здібності та витривалість…

Далі прозвучала низка вже звичних правил поведінки, але я вкотре глянув на Емікс і який раз помітив його незрозумілий погляд… 

— Ви знайомі з Канцлером? — запитав попри те, як дивно воно звучало. 

Але Емікс не відповів. Мигцем глянув на мене, натягнувши на обличчя вже звичну зверхню маску й поновив наш шлях. Отже, знайомі…     

Щодня в Етеріалі оновлювалися списки квестів, ціна за які, звісно ж була в ефірах. Залежно від рівня аватара коливалася й ціна. Тому, більше щастило тим, в кого аватар мав рівень хоча б за 30. Мій був лише 10… Так… Яким би дивним те не здавалось, а рівні аватарам давались практично, як рік життя його власника, але я не кажу, що не було тих, кого ми називали задротами. Такі мешканці не бігали, як ми, по звичайних квестах, а постійно десь качали своїх аватарів, що й дало змогу прокачувати своїх аватарів трішки швидше, ніж ми. Навчання, робота, елементарний сон — це все залишалося потребою багатьох, хто мусив виживати й у реальному світі.