Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Це аквард, – відповіла Карсі. – Безмежна водна ємність. Дар хранителя роду коней. Ви ніколи не бачили такого.

– Ні, – заперечно махнула головою, заворожено спостерігаючи, як у прозорому графині вирує водна стихія. Трохи оговтавшись, вирішила виправдати своє незнання: – На Західних землях не використовують магію, і немає жодних речей, пов'язаних із дарами хранителів.

«Молодець, – хмикнув Као. – Дотримуйся цієї легенди, а то виглядаєш зараз, наче явилася з іншого світу».

«Дуже смішно», – фиркнула я.

Підставивши руку під струмінь води, я насупилася.

– Вибач, а у вас прийнято купатися в холодній воді?

– У жодному разі, – розсміялася Карсі і вказала на фіалку з невеличким камінчиком. – Ось. Фламь. Кидаєте на дно купальні й уявляєте, яку хочете температуру води. Камінь нагріває її і можна купатися. Такого ви теж не бачили? – запитала дівчина, трохи зам'явшись. Я лише хитнула головою. – Просто я подумала... адже це творіння Повелителя.

О, і тут мій наречений. Я вирішила промовчати з цього приводу, тож камеристка швидко змінила тему.

– Коли захочете вмитися, – вона взяла в руку графин і, підійшовши до раковини, поставила його в спеціальний тримач, такий самий як і біля ванни. – Щоб була гаряча вода можна прямо в аквард кинути один фламь і готово.

– Дякую, Карсі. Я б сама точно не розібралася.

– Пан велів приготувати вам одяг. Тож у шафі все новеньке, спеціально для вас.

Тобто Таміорн заздалегідь знав, що я буду в нього жити. Цікаво. Камеристка пішла, залишивши мене розслаблятися у ванній.

Коли я вийшла, в кімнаті чекав маленький, але все ж сюрприз. Їжа. На столику біля крісла стояла таця з різними смаколиками: фрукти, горіхи, кілька видів сирів, і щось схоже на тарталетки з паштетом. Наївшись усім цим, я блаженно заснула і проспала до наступного ранку.

– Міледі, – почувся голос з-за дверей.

Я солодко потягнулася і дозволила Карсі увійти.

– Ви спуститеся на сніданок у їдальню чи віддасте перевагу поїсти в покоях? – запитала вона.

– Я спущуся.

На першому поверсі, мене зустріла дівчина і провела у велику кімнату. Їдальнею це місце було складно назвати, хоча тут усе ж таки був довгий білий стіл із купою стільців. Сніданок був сервірований на двох, я не встигла цьому здивуватися, як ззаду почувся голос.

– Сподіваюся, ви чудово виспалися, – тон Таміорна був сповнений бадьорості.

– Так, у вашому домі чудові ліжка, – я не планувала, але це прозвучало уїдливо. Ну не звикла я ще до цих високих манер і придворного етикету.

– Повірте, у деяких покоях вони ще кращі, – пустотливий вогник промайнув в очах чоловіка. Що це було?

Емір повільно обійшов мене, наблизився до стільця на чолі столу і відсунув його, запрошуючи зайняти місце. Мені нічого не залишалося, як присісти на запропонований стілець, а чоловік розташувався праворуч від мене. Стало якось некомфортно, а ось господаря будинку нічого не бентежило, і він із чарівною посмішкою намазував варення на підсмажений хліб.

– Сандро, – почав він. – Я ж можу вас так називати?

Я ледь не подавилася соком від такої інтерпретації мого імені, але все ж таки кивнула.

– Сьогодні гарна погода, чи не так?

– Так, – натягнуто всміхнулась я.

– Чудовий привід прогулятися в саду. До того ж у нас якраз почали розпускатися перші квіти, ви зобов'язані це побачити.

– Хороша ідея, – погодилася я. – Упевнена, Карсі покаже мені всі найкрасивіші місця.

– Я думав сам провести вам екскурсію, – на обличчі Таміорна промайнуло щось середнє між розгубленістю і невдоволенням.

– Не хотілося б вас обтяжувати, – мило відповіла я і, поки він не почав наполягати, додала: – Впевнена, у вас багато справ.

Чоловік глибоко вдихнув, але не став сперечатися. Залишок сніданку пройшов під його невимушену балаканину.

Оскільки я вже погодилася подивитися сад зміїного еміра, довелося йти, доки господар сам не надумав провести. Вирішила поєднати приємне з корисним і вивідати якусь інформацію про Таміорна. Зізнаюся чесно, його увага трохи мене непокоїла.

– Карсі, – почала я, повільно блукаючи разом із камеристкою білими доріжками палісадника. – Розкажи мені про Таміорна. Не зрозумій мене неправильно, але ж я живу в його будинку, при цьому нічого про нього не знаю. Раптом він може мені нашкодити.

– Пан Ерайн? – округлила очі дівчина. – Ви що. Він чудова людина. Такий добрий, уважний, чемний і красивий.

На останньому слові дівчина почервоніла. Ну, тут усе зрозуміло.

– А що стосовно його магії? – знижуючи голос, запитала я. – Вона не небезпечна.

– Не знаю щодо небезпеки, – знизала плечима Карсі. – Говорять, що він може зачарувати будь-яку дівчину. Але я в це не вірю. Такому чоловікові як він не потрібна для цього магія. Самі подумайте, він знатний, багатий, красивий. Що ще потрібно? Дівчата самі на нього вішаються.