Читати книгу - "Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева"

Ми блукали коридорами немов зайці, під здивовані погляди студентів, які під час перерви заполонили коридор і двір академії. Деякі не соромлячись тицяли в нас пальцем, я ж зробивши кам'яне обличчя йшла тільки вперед, намагаючись не помічати єхидних поглядів, видок у мене був ще той. І йшла б я собі так далі, якби дорогу не заступила висока, невиразно знайома постать.
-Що ти тут робиш?
  Трохи хриплуватий гордовитий голос викликав у голові спогади. Ось я до смерті п'яна стою, він намагається мене вирвати з чіпких лап блідого красеня, я ж у відповідь прикрашаю його формену мантію. Піднявши очі вгору, дійсно побачила білобрисого, вже у свіжій гладженій формі, і звичайно ж з ручною білявкою, що повисла на його плечі, з примхливо надутими губами.
-Йди з дороги. - прошипіла, незадоволена тим, що він знову намагається мені перешкодити.
-Тобі краще відповісти, бродяжка. - простягла блонді, солодко посміхнувшись.
-А тобі краще заткнутися.
  Ар каркнув, підтримуючи мене, і злегка зачіпаючи кігтями плече, ніби натякав: "Так йди ти вже, чого стала". Я й пішла, принаймні спробувала обігнути солодку парочку, але хлопець скинувши з плеча руку солодкої дівчинки, схопив мене за лікоть. Він має явні проблеми із самоконтролем, і взагалі він порушував межі мого особистого простору.
-Що тобі від мене потрібно? - тихо зітхнула, у мене страшенно боліла голова, я смерділа як три бомжі разом узяті, хотіла якнайшвидше сходити в душ, змити з себе бруд і аромати пиятики.
-Що ти тут робиш? – настирливо повторив хлопець.
-Я тут навчаюсь. - висмикнула лікоть, і вже було розігналася йти вперед, як блонді примхливо покликала.
-Еріне, любий, залиш її. Навіщо тобі ця чушка?
  То значить це і є той чудовий Ерін, перед яким дівчата штабелями лягають? І це з ним на мене чекає знайомство? Відчула укол зневіри, він мені не сподобався, ось взагалі ніяк. Так, красивий, можливо харизматичний, але взагалі не на мій смак. Повернулась до цього серцеїду, помітила легку усмішку на його губах, яка стерлася після мого запитання:
-Ти пам'ятаєш з ким я вчора пішла з бару? - хотіла уточнити для себе а чи був чоловік, чи все ж таки плід моєї п'яної фантазії.
  -Без поняття. - гарне обличчя стало жорстким. - Я за дівчатами полегшеної поведінки не стежу.
  Тихо хмикнула, мене ще й не так називали, якщо хоче зачепити, доведеться постаратися.
-Я бачу. - коротко відповіла і перевела виразний погляд на його супутницю, після чого розвернувшись пішла у напрямку гуртожитка.
  Позаду пролунав верескливий голос:
-Що вона мала на увазі, Еріне?
-Заткнися, Лано.
-Ти все так і залишиш?
-Ти пропонуєш викликати її на дуель?
  Посміхнулася, милі сваряться... Повинна сказати, що зі смаком у хлопця теж не все гаразд, цікаво у нього зуби не зводить від солодкості дівчини? Хоча впевнена ця дамочка ще та акула, просто поки що старанно зубки ховає.
-Ти чому мовчиш постійно? - прошипіла, звертаючись до ворона, який як опудало застиг на плечі.
-Так треба. - він це так тихо сказав, що я ледве почула.
-Ну треба, так треба. - вирішила поки що не сперечатися, ось залишимося наодинці, він мені на всі питання відповість.
  Гуртожиток виявився великим, темним, і взагалі справляв гнітюче враження, як і сама академія. Інша справа будівля що стоїть поруч, світла і випромінює теплоту.
  Зустрів мене комендант, строгий дядько з окладистою бородою та густими бровами.
-Чого тобі? - запитав він, зміривши мене недружелюбним поглядом.
  Поклала перед ним наказ на заселення, він уважно подивився на папір, потім на мене, потім ще раз на папір.
-Це що таке? - у його голосі прозирало невдоволення.
-Наказ на заселення до гуртожитку. - зрозуміла що і тут мені просто не буде.
-Ти не хлопчик. - чи ствердно, чи запитально сказав комендант.
-Та що ви кажете, а я все життя думала інакше. Та й взагалі, розподіл за ґендерною ознакою давно застарів.
-По чому? - витріщився він на мене своїми темними очима.
  Втомлено сперлася на стійку, за якою сидів чоловік, позаду нього були двері, напевно господарські приміщення.
-Послухайте, я втомилася, чи можете вже виділити мені кімнату і я піду?
-Але ти не хлопчик. Це чоловічий гуртожиток, жіночий поряд. У наказі помилка.
  Схопила наказ, звірила номер корпусу вказаний зверху, з номером біля входу, навіть не полінувалася знову на вулицю вийти. І зрозуміла, що ніякої помилки немає, і швидше за все ніхто нічого не виправлятиме. Ректор спеціально влаштував цю підлянку, звідник чортів.
-Значить так, ви даєте мені кімнату, і ми з вами розходимося на позитивній ноті.
-Але тут же помилка. - він знову потикав пальцем у документ.
-Та немає там ніякої помилки, впевнена ректор скаже вам те саме, а я втомилася і хочу відпочити.
  Мені вже було все одно де і як, аби нарешті поспати в ліжку. Очевидно, щось у мені розжалило чоловіка, бо він простяг мені номер кімнати і хитромудрий ключ.
-Іди поки що, останній п'ятий поверх, кімната п'ятсот п'ять.
-Форму у вас отримувати?
  -У мене тільки чоловіча, сходи до жіночого гуртожитку і там візьми. Все інше вже в кімнаті, рушник там, капці. - він відвів очі, наче питання гігієни завдавали йому дискомфорту.
-Дякую вам, добра людина.
  Чоловік злегка знітився, мабуть йому нечасто дякували.
-Стій, адептка. - він покликав мене, коли я вже стрімко йшла до виходу, з твердим наміром зараз сходити отримати форму, після чого відпочити, і лише потім блукати академією у пошуках бібліотеки та розкладу. - З піднятим до гуртожитку не можна.
  Він показав пальцем у Костю, який був настільки тихий, що я навіть забула про нього, він простоя як прив'язаний слідував за мною і все.
-Цей був призначений мені психологом, для моєї психічної рівноваги. Таким скрізь можна, прочитайте оновлене законодавство.
  Розвернулась і пішла далі.