Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Щось не так? – запитала Христина.
– Здається, ці помідори… вже зіпсувалися.
Дівчина придивилася до тарілки й засміялася.
– Вони не зіпсувалися. Ти просто приніс не той слоїк.
– Якщо чесно, то я не знаю, що таке слоїк.
– Слоїк – це банка. Але помідори не ті. І вони не зіпсовані. Це квашені, а не солодкі.
– Серйозно? – він відкусив ще один разок. – Ніколи такого не куштував. Вони на смак… як пиво…
– Ну, так. Але деяким подобаються.
– Здається, – взяв у руки ще один помідор, – мені теж, – усміхнувся.
– Ти не куштував щавлевий борщ. І квашені помідори. То що ти їси зазвичай? – обережно запитала.
– Поблизу моєї роботи багато хороших ресторанів.
Христина сумно кивнула. «Зрозуміло. Отже, у сміттєвих баках риється». Розпитувати про його життя безхатька далі, їй не хотілося. Тому вона мовчки спостерігала за тим, з яким апетитом він їсть.
– Ти чудово готуєш, – сказав з задоволеною посмішкою, коли зауважив, що вона спостерігає за ним.
– Знаєш, коли виберемося звідси, ти можеш приходити до мене на обід.
– Я був би тільки радий, – з ніжністю подивився на неї.
Навряд батьки, почувши про її плани зрадіють, – не щодня вона запрошувала безхатьків додому. Але Христина була впевнена, що після знайомства з Павлом, рідні зрозуміють її. Може татові вдасться прилаштувати Павла у школу, де він вчить дітей фізиці. Павло може бути охоронцем чи прибиральником. Все ж це краще, ніж збирати металолом. Але це згодом.
– Частину води вилий у балію. А частину залиш в ось цьому відрі, – проказала збираючи зі столу посуд. – Там рунделик…
– Що?
– Рунделик, – обернулася до нього і знову не втрималася та розсміялася з виразу його обличчя. – Залізна каструлька з довгою ручкою.
– А…, – глянув у бік. – І це не залізо, а алюміній.
– Звідки у тебе такі знання? – щиро здивувалася.
– Так я ж металолом займаюся.
– Точно. Загалом, цим рунделиком зливатимеш на себе воду.
– Можна взяти це мило? – вхопив у руки мильницю з умивальника. Принюхався і скривився. – Я без мила краще помиюсь…
– Це господарське мило. Я дам тобі свій шампунь і гель для душу. Вони з ароматом цитрусів. Тож, гадаю, тобі підійде. Ти розстели он те рядно, – аби підлогу не надто намочити, а я принесу тобі рушник.
Коли Христина вийшла, Павло підвівся і поглянув на себе у дзеркало на умивальнику. Що ж, без спеціального гелю, олійки та воску, його борода виглядала вкрай погано.
– Христино, а ножиці у тебе є? – гукнув.
– Так.
– Принесеш?
– Звичайно.
Дівчина повернулася з рушником і ножицями. Передала їх чоловіку.
– Залишу тебе самого, – мовила не піднімаючи очей і вийшла з кухні, щільно закривши за собою двері. А Павло прийнявся зістригати свою бороду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безхатько в подарунок, Селена Рейні», після закриття браузера.