Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Їдемо мовчки. Звісно, я не розраховувала, що зараз Ян буде розпинатися і розповідати про себе, але це мовчання… Він сам же покликав, а тепер вдає, що мене тут немає.
– Ти завжди такий багатослівний? – не можу втриматись від запитання.
– Навіщо даремно витрачати повітря? – питає і кидає у мій бік лінивий погляд. – Якщо не терпиться поговорити – говори.
– Ти й так мене не слухаєш, – бурчу. – Краще мовчати буду.
– Звідки ти знаєш мого брата? Ви зустрічалися? – несподівано питає, а я заледве стримую усмішку. Все-таки не такий він мовчазний, яким хоче здаватися.
– Зустрічалися, – кажу. – Кілька разів.
– І що? Як успіхи?
– Що ти маєш на увазі? – дивуюсь.
– Дан вміє спокушати дівчат. Спочатку твоя подруга стрибнула до нього у ліжку.
– Ти серйозно? – обурено кричу. – Думаєш, я несповна розуму?
– Можливо, – і знову цей дивний погляд у мій бік.
– Знаєш що! – випалюю. – Зупини машину! Нікуди я з тобою не поїду!
– Ми приїхали, – автівка зупиняється, і Ян повністю повертається у мій бік. Я знову витріщаюсь на його очі і зовсім забуваю, що збиралася тікати. – Я все ще ображений, Лізо. За той удар і за порятунок тебе в парку.
– То це також був ти? – дивуюсь. Здається, я скоро збожеволію з цими двома. От справді, я думала, що в той вечір бачила Дана… Хоча… автомобіль був цей… – Мені дійсно краще піти.
Хочу відчинити двері, але несподівано Ян хапає мене за руку. Завмираю, тому що не чекала такого.
– Спочатку ти помиєш мою машину, а тоді вали, куди хочеш, – заявляє.
– Що? Ти серйозно? – тільки зараз помічаю, що ми приїхали на мийку самообслуговування. Кортить розсміятися від абсурдності ситуації, але… не виходить.
– Абсолютно! – Ян відпускає мене і заїжджає автівкою в бокс.
Він першим залишає салон, а тоді і я це роблю. Слідкую за тим, як хлопець засовує гроші в автомат, а тоді подає мені шланг, з якого має текти вода.
– Я не буду цього робити! – ціджу і збираюся йти, але наступні його слова змушують мене зупинитися.
– Тоді я всім розкажу, що ти спала зі мною. Хороша дівчинка Ліза, яка не любить мажорів, виявилася такою ж, як усі.
Здається, зараз хтось склеїть ласти просто на цій мийці. Я тисячу разів пошкодувала, що сіла в цю машину, але зараз хочу довести Яну, що він помиляється. Я не така, як він думає. Він зовсім мене не знає.
Забираю у нього шланг і вмикаю воду. Ян відходить, щоб не намочити свої новенькі білі кроси, і йому абсолютно байдуже на те, що мій одяг промок за хвилину.
Покриваю автівку піною і помічаю, що Ян встиг купити собі кави й тепер стоїть на виїзді з боксу та п'є її маленькими ковтками. Мене знову накриває роздратування. Обіцяю собі більше ніколи не наближатися до жодного з братів, що б не сталося.
– Змивай піну, я, взагалі-то, поспішаю! – кричить і робить черговий ковток. Саме в цей момент у мене вривається терпець. Розумію, що не буду його більше слухати. Ян – придурок, і я ще раз у цьому переконуюсь. Вмикаю воду, щоб змити піну, але наставляю шланг на Мазура, і потік води мало не збиває його з ніг. Склянка випадає з рук і кава проливається на білі кроси.
Вимикаю воду і заледве стримуюсь, щоб не розреготатися. Просто Ян такий смішний і нагадує мені мокру курку.
Весело мені рівно до того моменту, як Ян піднімає на мене погляд. Його обличчям стікає вода, а одяг обліпив підтягнуте тіло. Тільки очі світяться таким холодом, що мурахи на шкірі з'являються. Роблю крок назад, а Ян – крок до мене.
Чує мій зад, зараз хтось дістане… І це точно буду я!
– Не наближайся! – кричу і знову погрожую йому шлангом. Тільки от Яна це зовсім не лякає. Можливо, тому, що він і так мокрий до нитки.
Мазур швидко наближається, забирає шланг у мене з рук і направляє на мене. Я впевнена, що зараз він і мене викупає, але… цього не відбувається.
– В автомобіль сіла, – цідить сердито.
– Але я мокра, – дивлюсь на себе і розумію, що можу зіпсувати дорогий салон його тачки.
– Сіла, я сказав! – цідить, і я розумію, що варто дослухатись. Сідаю на переднє сидіння, і Ян сильно гримає дверима. Я не знаю, що він буде робити далі, але, коли хлопець береться змивати піну, у мене подих перехоплює.
Він робить це сам, хоча привіз мене сюди для того, щоб я тачку йому помила. Мабуть, зрозумів, що помічниця з мене ще та. Чому ж тоді просто не вигнав?
Поки він обходить машину по третьому колу, я витріщаюсь на нього і не можу зрозуміти власні відчуття. Мене дратує Ян, мабуть, так само сильно, як я його. Але я зараз тут, витріщаюсь на нього і не знаю, чого чекати далі.
Коли він повертається за кермо, повністю мокрий, мені соромно стає. Дарма я його облила… Хоча… Ян ніби й заслужив.
– Відвези мене в гуртожиток, або до зупинки, – прошу, коли ми залишаємо мийку.
Ян мовчить, а я не наважуюсь попросити ще раз. Тільки коли розумію, що їдемо ми зовсім не до гуртожитку, знову починаю злитись. Мокрий одяг липне до тіла, а про зачіску взагалі думати не хочу. Мабуть, красуня ще та.
Зате Яну нормально в мокрому одязі. Він дивиться тільки перед собою і, здається, зібрався грати зі мною у мовчання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На твоєму боці, Уляна Пас», після закриття браузера.