Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Останні два уроки музики скасували і всіх відпустили раніше. Зазвичай Шуру забирав водій, але чомусь саме цього дня їй захотілося відчути себе дорослою і доїхати до дому самостійно. Вона уявляла, як здивуються брати й батьки, коли побачать, що їхня маленька донька вже зовсім велика.
Запитуючи у перехожих, Шура без особливих зусиль вийшла на знайому вулицю. Горда собою, вона влетіла у вітальню. Їй дуже не терпілося швидше поділитися своїм успіхом, але, побачивши незнайому дівчину вдома, Шура зніяковіла.
- Це твоя донька? - усміхнулася вона. - На тебе схожа.
- Моя, - трохи розгублено підтвердив батько, махнувши Шурі рукою і посадивши до себе на коліна. - Олександра Петрівна.
Дівчина взяла її ручку і легенько стиснула.
- Марія Анатоліївна, дуже рада знайомству.
- І я...

Ніжний дотик плеча висмикнув Сашу з роздумів. Усе-таки Вадиму вдалося зіпсувати настрій. Сильно зіпсувати. Настільки, що чашка какао і вечеря з Борисом не допомагали. Звичайно, хотілося сподіватися, що Вадим знайде спонсора, але шансів мало. Останні два роки сильно викосили можливих кредиторів, і не тільки у фінансовому плані.
Ніжний дотик руки повернув Сашу за столик ресторану.
- Сашенько, з тобою все добре? - Борис проникливо заглянув в очі.
Хоч би як брат бурчав, а Маша справді могла допомогти. Вона завжди ставилася до Саші з особливою ніжністю і ніколи не відмовляла в допомозі. Їх цілком можна було б назвати подругами, якби не тисячі кілометрів відстані і не п'ятнадцятирічна різниця у віці.
- Так, усе добре, - натягнуто посміхнулася Саша. - На роботі дрібні неприємності.
- Я можу тобі чимось допомогти?
Вона здивовано пограла бровами і похитала головою. Ще не вистачало Бориса в це втягувати. Попроси Саша про допомогу, так їхні зручні для обох стосунки накриються мідним тазом. Вона буде йому зобов'язана, а він знатиме, що Саша йому зобов'язана. До того ж, навряд чи він запитав, бо готовий розщедритися. Найімовірніше, це нічого не значуща фраза, що вимагає негативної відповіді.
- Ні, я цілком можу впоратися сама.
- Саш, ми ж не чужі люди...
- Я. Впораюся. Сама! - викарбувала Олександра і взяла в руки келих, показуючи, що питання закрито.
Борис зрозумів усе правильно. Він перевів тему бесіди, заговоривши спочатку про курс валют, а потім про майбутні прем'єри кіно. Під кінець вони замовили десерт і поїхали до нього. Усе як завжди. Тільки важкі думки в голові заважали Саші розслабитися. Незважаючи на всі старання Бориса, вона довго не могла кінчити. Напруга відчувалася в кожній клітинці тіла, а перед очима замість феєрверків стояли манекени і цифри. Зігравши головну роль у виставі "жіночий оргазм", Саша вислизнула з-під Бориса і сховалася у ванній.
Залишатися з ночівлею вже не хотілося. Потрібно було сісти і як слід усе обміркувати. Але піти без пояснень Олександра не могла. Ні до чого в чудових стосунках народжувати недомовленість і незручність.
- Що з тобою? - запитав Борис, коли Олександра вийшла з душу.
- А що зі мною? Усе нормально.
Вона витягла з пачки сигарету і, заплющивши очі, з насолодою закурила. Гіркий дим наповнив легені, невловиме розслаблення розтеклося тілом. Настрій не покращився, але хоч у голові прояснилося.
- Ти впевнена?
Якого біса він ліз туди, куди не треба? Якщо кажуть, що все нормально, значить або так воно і є, або просто не хочуть говорити про свої проблеми. Саша струснула головою, загасила цигарку і забралася на ліжко.
- Абсолютно, - вона невагомо поцілувала його в губи. - Не заморочуйся.
- Коли в тебе все нормально, ти... інша.
- У якому сенсі?
- Не знаю, як сказати. Твої рухи плавніші. І голос м'якший. І коли тобі добре, - Борис провів пальцями від плеча вниз, зважив груди на долоні, - ти вкриваєшся мурашками.
Можливо, інші жінки розтанули б від його слів, але в Саші перше бажання було проковтнути таблетку екстреної контрацепції про всяк випадок. Якщо вже пішли розмови про мурашки на цицьках, то скоро почнуться борщі, котлети і вибір весільного фотографа.
- Борисе, ти що хочеш сказати? - тихо видавила вона, все ж сподіваючись, що це в ній параноя говорить і насправді Борис не намагається їй паспорт штампом забруднити.
- Тільки те, що сказав. Ти напружена і літаєш десь у своїх думках, - Борис опустив ноги на підлогу і підняв із банкетки халат. - Може соточку віскі? Щоб голову спустошити?
- Краще текіли, - кивнула Олександра.
Втопити в алкоголі переживання - це не найкраща ідея, але й псувати їхній вечір своїм похмурим виглядом не хотілося.

***

Борис прокинувся від відчуття порожнечі в ліжку. Піднявшись на ліктях, він побачив Сашу. Вона квапливо натягувала трусики, явно збираючись втекти. У душі сороконіжками закрутився смуток. Борис чекав цих вихідних. Не тільки заради безбашенного сексу. Ранок, проведений разом із великими чашками капучино і хрусткими тостами, коштував дорожче за найспекотнішу ніч.
- Гей, крихітко, ти куди? - сонно пробурмотів Борис, ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається. - Сьогодні ж субота.
- Вибач, мені пора бігти.
Саша пірнула в сукню, збила волосся. Потім підскочила до Бориса, цмокнула його в щоку, кинувши: "Я подзвоню".
- Стій! - він схопив її за зап'ястя і повалив на ліжко, забираючись рукою під поділ сукні, атакуючи шию поцілунками. - Не пущу!
Олександра кокетливо засміялася, трохи розвела ніжки, ніжно притулилася м'якими губами до його. Така затишна й домашня. На мить Борису здалося, ніби це звичайний ранок, ніби Саша не збирається йти надовго. Просто їй навіщось знадобилося з'їздити на роботу. На годину або на дві. А потім вона знову повернеться в його обійми, щоб намалювати Бориса сплячим або таким, що сидить у кріслі, і залишити ескіз під ліжком.
- Якщо ти продовжиш, то я не піду, - проворкувала вона, сміючись.
Борис трохи відсторонився, кінчиками пальців прибрав з чола неслухняний чубчик, з любов'ю погладив щоку, вдивляючись у бездонні ясні очі.
- Не йди.