Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Дана

Накінець-то цей Демон пішов. Щось лаявся і буркотів собі під ніс, поки перевдягався. А, я відвернулась, щоб навіть і не мріяв про те, що я буду витріщатися на нього. Звісно ж там є на що подивитись, але мене цей бандит більше не хвилює. Я не хочу більше думати про нього, не хочу мріяти, і взагалі не хочу його.

Та кого я обманюю.

От, лихо!

Такий кепський день сьогодні, як і все моє безбарвне життя. 

Я гадала, що ці всі жахи позаду, але ж ні. Тікала від одного бандита, потрапила до іншого. Хоча, чесно кажучи Шаман не має наміру ґвалтувати мене, але вдарити може запросто… Сама не знаю де були мої мізки, коли верзла усілякі дурниці лежачи під ним на підлозі. А, якби Шаман і справді щось мені заподіяв. 

Мене все так дістало, що вже мізки киплять. Просто я подумала, що якщо все ж таки цей гад надумається зі мною щось зробити, то все одно зробить. В мене не вистачить сили відбитися від цієї гори м'язів, тож навіть і пробувати не варто. Але хай краще вб'є ніж зґвалтує. 

- Дитино, ти чому тут стоїш, сама? - в дверях кімнати з'явилися тітка, яку Шанан звав Мариною. Я і не помітила як вона зайшла.

- Ви не знаєте, чи можна мені вийти на двір, на свіже повітря?- я все ще стояла з цим дурнуватим рушником. Так і не вдяглася. Хоча, що там вдягати… ще одну сорочку Шамана?

- Ох, доню, - підійшла ближче. - Сабіт наказав мені наглядати за тобою, поки він не вирішить свої проблеми. На вулицю під страхом смерті не випускати… Тож вибач. В нього стриптиз клубу горить. Мабуть знову бандюки підпалили.

- Знову?! Він, що вже горів?!

- Ні, не клуб… ресторан горів, двічі. А, ще в нашого господаря вічно стріляють і намагаються вбити.

- Воно і не дивно. Я сама не проти зробити це, - сказала ніби жартуючи, і посміхнулась.

- Не знаю дівчино, що ти про нього думаєш, але він непогана людина, от тільки дикий трішки. Поводить себе ніби в лісі виріс.

- Так він в ньому і живе, - тримаючи рушник на грудях, щоб не впав, я присіла на край ліжка.

- Це він зараз тут живе, а колись мешкав у місті… Доречі, коли господар дозволить тобі вийти, то підеш на задній двір, до кліток, там тварини, подивишся.

- Тварини?!

"Мені здається, що потрібна ще одна клітка, для Шамана. Він ще той звір!!!"

-Так. Сабіт платить людям, які знаходять в лісі поранених тварин і приносять йому. Він їх тут лікує… ну, не він, а ветеринар, доречі красива жінка цей ветеринар. Я йому стільки разів говорила, що вона на нього дивиться, як на чоловіка… А, він дурень, навіть слухати не хоче.

- Сабіт рятує тварин?!

Оце так!!! Чого-чого, а такого почути я не очікувала. Я гадала, що цей невихований чурбан, ненавидить всіх і все. А, виясняється, що звірі все ж таки зацепили його бандитську душу. От тільки чомусь мене аж тіпати почало, коли Марина сказала про ветеринаршу. Значить за ним бігає якась жінка? Ні, я не злюсь. Я не злюсь… Господи… я злюсь… ні, я ревную!

Хіба я можу ревнувати цього вбивцю, якого доречі взагалі не кохаю, до цієї ветеринарші?

От, дідько!... Щойно зрозуміла, що кохаю. Кохаю! 

- Я тебе хоч звати?- присіла поруч тітка.

- Дана.

- Дана? Красиво. Ти теж дуже красива та юна. Скільки тобі років?

- 22.

- О!!! Де мої 22, я тоді була такою молодою та вродливою.

- Ви і зараз красиві.

- Я теж так думаю, - сміялась вона.- Так, чому ми тут сидимо, теревенимо. Ходімо на кухню, поїси щось. Бо господар наказав приготувати, а сам вилетів, як скажений, як на пожежу… хоча, дійсно на пожежу. Так нічого і не їв.

- Я зізнаюсь теж їсти хочу. Тільки мені потрібно влягтися.

- Звісно, вдягайся. Я піду, почекаю тебе на кухні… перший поверх, наліво другі двері. Там завжди відчинено, - Марина підвелася та пішла до дверей. - Ох, хоч би на цей раз все закінчилось добре. Бо минулого разу Сабіта принесли пораненого, я вже думала, що не виживе. Злякалась.

- Ви так любите його? Дбаєте?

- Так, доню. В мене з рідних нікого не залишилось. Хоч Сабіт мені і не родич, але як син. Тож мені не має про кого дбати, о крім нього.

- Зрозуміло.

В мене теж нікого немає тут, о крім тітки, яка хвора лежить у лікарні. Мама зараз мешкає за кордоном. То, що мені робити? Теж дбати про Шамана?... Оце смішно!!! Я щось таке ляпнула! 

Краще одягнусь, та піду їсти поки того Демона чорти не принесли…

Спати тут в чужому домі - це щось. Щось жахливе! Літо на дворі, в кімнаті гаряче. Відчинила вікно щоб трохи свіжого повітря зайшло, добре що хоч москітна сітка є, а то б комарі загризли. Постійно чути, як вовки виють, це так страшно. Добре що мене поселили на другому поверсі, бо інакше я боялася б ногою на підлогу ступити, через змій, які я так думаю до моєї кімнати ще не встигли приповзти...

Посеред ночі я прокинулась від якогось шуму, а точніше чиїхось голосів. Чоловіки в коридорі щось ніби не говорили, а буквально кричали.

Я злякалась. Спочатку заховалася під ковдру, але потім вилізла з відти.

Я ж не боягузка!

Можливо то був Ворон, який вже добрався до мене? Це перше, що прийшло до моєї голови. Але, прислухаючись, я так і не чула його голосу. То були чужі чоловіки.

Підійшла на пальчиках до дверей і припала вухом. В ще одній сорочці Сабіта, яку мені дала Марина... Може Шаман п'яний заявився? Марина розповідала, що він п'є.

Але потім я почула голос Марини. Зляканий голос.

Я відразу ж відчинила двері. 

- Господи! - крикнувши, за мить вже стояла біля відчинених дверей Шаманової спальні, в якій нещодавно перебувала. Адже він наказав тітці Марині пересилити мене через стінку. Я побачила, як його туди несли чоловіки. Мабуть охоронці.

- Дитино, горе в нас! - Марина плеснула в долоні, і схопилась за серце. - Жах!!!

- Що трапилось? - намагалася хоч щось розгледіти в його спальні, через спини цих кримезних чоловіків, що вовтузились там.