Читати книгу - "Штучний стан"

Пасажири відчули полегшення, коли сигнали тривоги припинилися. Я зробив пропозицію АРТові, і він надіслав код помилки адміністрації порту, яка призначила нам новий пріоритет і переключила наше місце посадки з громадського доку на док екстрених служб. Оскільки надіслане програмне забезпечення явно мало на меті знищити нас у дорозі, нас не чекали у запланованому для посадки доці, але краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.

Корм дав нам зображення порту, який знаходився всередині печери, видовбаної в узбіччі гори, і оточеної вежами для відхилення сміття. (Фактичної системи відхилення сміття, на відміну від прихованої рейкової гармати АРТа або чогось подібного.) Вогні кількох рівнів доків порту виблискували в темряві, і менші човники висвічували нам дорогу, коли ми по дузі опускалися вниз до призначеного нам маяка.

Маро дивилася на мене примруженими очима. Коли через канал надійшло повідомлення про зміну місця посадки, вона нахилилася вперед і запитала: "Ви знаєте, що сталося?"

На щастя, я згадав, що ніхто не очікував, що я змушений негайно відповідати на всі питання. Одна з переваг бути консультантом з питань безпеки і людиною-імпом, а не конструктом SecUnit. Я сказав: "Ми поговоримо про це, коли вийдемо з шатла", і всі вони, здається, були задоволені.

***

АРТ завів нас у слот портового управління. Ми залишили члена екіпажу одну, і вона тепер намагалася пояснити екстреним службам, що сталося, в той час як вони підключали своє діагностичне обладнання. АРТ уже зник, видаливши будь-які докази своєї присутності, і Shuttle SecSys розгубилася, але, принаймні, залишилася неушкодженою, на відміну від бідного бот-пілота.

Персонал екстрених служб і ботів фрезерували підлогу на невеликій зоні посадки. Мені вдалося провести своїх клієнтів через чисту закриту доріжку до головного порту, перш ніж хтось надумався би зупинити нас. Я вже завантажив карту з загальнодоступної стрічки і тепер перевіряв надійність систем безпеки. З пішохідної доріжки відкривався вид на печеру з кількома рівнями посадкових доків і кількома човниками, які прибували чи відбували. У дальньому кінці стояли великі самоскиди для перевезення шахтних установок.

Безпека, здавалося, була переривчастою і базувалася на рівні параної того підрядника, який діяв на території, через яку ви проходили. Це могло бути як перевагою, так і цікавим викликом. Публічна інформаційна стрічка транзитного кільця попереджала, що тут багато людей носили зброю, і не було перевірок.

Ми вийшли в центральний зал, який мав високий прозорий купол, з якого відкривався вид на печеру, що вигнулася над головою, освітлену світильниками, щоб демонструвати барвисті мінеральні жили на стелі. Я відсканував зал, щоб переконатися, що нас ніхто не записує, і зупинив Рамі. Він та інші підняли на мене погляди, і я сказав: "Та, з ким ви збираєтеся зустрітися, тільки-що просто намагалася нас усіх вбити".

Рамі закліпав, Маро розплющила очі, а Тапан перевела дух, щоб посперечатися. Я сказав: "Шатл був заражений програмним вірусом, який знищив пілота-бота. Я поспілкувався з своїм другом, який зміг за допомогою мого доповненого каналу завантажити аварійний пілотний пакет. Це єдина причина, чому ми не розбилися".

Пакет міг вивести човник на безпечну орбіту, але був не настільки складним, щоб керувати хитрою, бездоганною посадкою. Я сподівався, що вони цього не зрозуміють.

Тапан закрила рот. Вражена, Маро сказала: "Але інші пасажири. Член екіпажу. Вони б усіх вбили?"

Я сказав: "Якби ви були єдиними жертвами, мотив був би надто очевидним".

Я бачив, що вони починають вагатися. Я сказав: "Вам слід негайно повернутися до транзитного кільця". Я перевірив загальнодоступну стрічку на наявність розкладу. Через одинадцять хвилин вирушав громадський транспорт. Тлейсі не встигне відстежити моїх клієнтів і знешкодити їх, якщо вони будуть швидко рухатися.

Тапан і Маро подивилися на Рамі. Він завагався, потім виставив щелепу і сказав: "Я залишусь. А ви двоє йдіть".

— Ні, — одразу сказала Маро, — ми вас не покинемо. Тапан додала: "Ми разом у цьому ділі".

Рамі скривився — коли не було ймовірності смерті, їхня підтримка була слабішою. Він опанував себе і повільно кивнув. Тоді подивився на мене і сказав: "Ми залишаємось".

Я не відреагував помітно, тому що звик до того, що клієнти приймають погані рішення, і багато практикувався у контролі за своїм виразом обличчя. "Ви не можете піти на цю зустріч. Вони втратили ваш слід, коли шаттл не закріпився у запланованому слоті. Ви повинні зберегти цю перевагу".

"Але ми маємо провести зустріч", — заперечила Тапан. "Інакше ми не зможемо повернути нашу роботу".

Так, мені часто хочеться потрясти своїх клієнтів. Але ні, я ніколи цього не роблю. "Тлейсі не має наміру повертати вам роботу. Вона заманила вас сюди, щоб убити".

— Так, але… — почала Тапан.

— Тапан, затихни і послухай, — перервала її Маро, явно роздратована.

Рамі виглядав впертим, але запитав: "Тоді що нам робити?"

Технічно це не мала бути моя проблема. Я був тут і вони мені більше не були потрібні. Я міг втратити їх у натовпі та залишити розбиратися зі своїм колишнім роботодавцем-кіллером самостійно.

Але вони були моїми клієнтами. Навіть після того, як я зламав свій командний модуль, я виявив неможливим для себе відмовлятися навіть від тих клієнтів, яких не обирав. І я уклав угоду з цими клієнтами як вільний агент. Я не міг піти. Я внутрішньо зітхнув. — Ви не можете зустрітися з Тлейсі в її будинку. Тому ви оберете інше місце".

Це було не ідеально, але це треба було зробити.

***

Мої клієнти вибрали місце харчування в центрі порту. Місце було на піднятій платформі, столи та стільці були розташовані групами, з дисплеями, що плавали над рекламою різних портових та підрядних послуг та інформацією про різні шахтні установки. На дисплеях також функціонували камери та записували учасників, тому це місце було популярним для ділових зустрічей.

Рамі, Тапан і Маро вибрали стіл і тепер нервово возилися з напоями, які замовляли в одного з ботів, що метушилися навколо. Вони зателефонували до Тлейсі і тепер чекали на прибуття її представника.

Система безпеки в цій публічній зоні була більш складною, ніж Shuttle SecSys, але ненабагато. Я пробрався достатньо далеко, щоб стежити за аварійним рухом і отримувати види з камер, зосереджених на нашій області залу. Почуваючись досить впевнено, я стояв за три метри від столу,